Розділ 3 "Жовтий дуб і Північна зоря". Сторінка 38

Хенн важко провів долонею по обличчю, вгамовуючи залишки гніву. Завтра — день великого тріумфу Вудкосів, весілля його сина із принцесою, і жодні емоції не мали цього зіпсувати. Старий лорд стукнув ціпком об підлогу й суворо вигукнув варті біля дверей:

— Покликати до мене Ейчелла! Негайно!

За кілька хвилин юнак кульгавою ходою зайшов до покоїв. Побачивши розтрощені меблі, уламки кришталю та похмурий, непохитний погляд батька, Ейчелл застиг. У цю мить коротка ілюзія розвіялася: хлопець усвідомив, що його захоплення Дорою було лише тимчасовим спалахом, а не справжнім коханням. Змирившись із власною долею та обов'язком перед родом, він мовчки схилив голову, готовий виконати волю батька й одружитися із Селією.

Тим часом у покоях королеви маленький Сільв нарешті міцно заснув. Селія обережно поклала братика в колиску, попрощалася з матір'ю й повільно попрямувала до своїх спалень.

Розчинивши важкі двері власних покоїв, принцеса застигла на порозі від дивної й моторошної картини. У кімнаті панувала напівтемрява, а посеред спальні стояв Ендрю Фоксвент. Побачивши Селію, рудий шляхтич приклав палець до губ і гарячковими жестами показав, аби вона негайно зачинила двері й засунула засув.

— Що тут відбувається, Ендрю? — здивовано й стривожено запитала Селія, ступаючи вперед.

Фоксвент мовчки підійшов до високого вікна й розчинив віконниці, вказуючи рукою донизу. Принцеса нахилилася й підійшла ближче: далеко внизу, у темних кущах під вежою, нерухомо лежало тіло Родріка Вудкоса із розтрощеною головою.

Селія відсахнулася, затуливши рот руками. З кутка кімнати, загорнута в закривавлену білу нічну сукню, до неї вибігла бліда, перелякана Дора. З її очей струменіли рясні сльози, а плече й стегно були перев'язані шматками тканини.

Тремтячи всім тілом, служниця скрізь сльози й задихання почала розповідати принцесі про кривавий напад Родріка у купальні, свій відчайдушний захист та раптовий порятунок Ендрю.