Розділ 3 "Жовтий дуб і Північна зоря". Сторінка 30

Очі Дори миттєво наповнилися гарячими слізьми, які вона з усіх сил намагалася втримати. Хенн та Родрік зневажливо пройшли повз дівчину, навіть не глянувши на неї, їхні важкі кроки лунко відбивалися від кам'яних стін коридору.

Коли лорди зникли за поворотом, Дора дрижачими пальцями повільно дістала з широкого чорного рукава своєї жовтої сукні акуратно складений шматочок пергаменту. Це був любовний лист, написаний ніжним і палким почерком Ейчелла Вудкоса. Старий лорд і Родрік будували підступні плани й шукали важелі впливу, навіть не здогадуючись про головний секрет: син і спадкоємець їхнього дому вже давно таємно віддав своє серце звичайній служниці.

Тим часом далі коридором Селія повільно прогулювалася, торкаючись пальцями м'якого хутра на своїй фіолетовій сукні. З-за колони їй назустріч раптово вийшов Ендрю Фоксвент.

Високий, витончений рудий красень із яскравими зеленими очима та чарівною усмішкою вклонився принцесі, але в його погляді читалося хвилювання.

— Ваша високосте, — м'яко мовив Ендрю, заступаючи їй шлях. — Пробачте мою сміливість, але я мушу спитати... Чи дасте ви дозвіл і своє благословення на мій шлюб із леді Дорою? Вона служить вам вірно, і я прагну зробити її щасливою.

Селія зупинилася. На її обличчі не здригнувся жоден мускул, а карі очі стали холодними, мов зимова крига. Згадавши дорогу сукню Дори та золоту підвіску Вудкосів, принцеса лише зверхньо випростала спину.

— Ні, Ендрю, — карбуючи кожне слово, відрізала Селія. — Дора — моя особиста служниця, і її доля належить моєму дому. Відмова.

Навіть не глянувши на те, як згасла усмішка на обличчі рудого красеня, Селія гордо підняла голову й високомірним кроком пройшла повз спантеличеного Фоксвента.