Розділ 3 "Жовтий дуб і Північна зоря". Сторінка 29

Селія дивно й підозріло оглянула подругу, затримавши погляд на важкому золотому медальйоні, що зблискував на її шиї.

— Досить вже розчісувати, Доро, — холоднуватим голосом мовила принцеса, перебиваючи мовчанку.

Служниця миттєво відступила, сховавши підвіску під комір. Вона мовчки піднесла розкішну фіолетову сукню, оздоблену по краях густим темним хутром, і допомогла Селії одягтися. Принцеса востаннє поглянула у дзеркало, розправила хутряну оторочку на рукавах і, не мовивши більше жодного слова, вийшла з покоїв у прохолодний коридор.

За декілька хвилин Дора теж покинула спальню, обережно причинивши за собою важкі дубові двері.

Проте не встигла вона зробити й десятка кроків галереєю, як із-за повороту виринули дві постаті. Навпроти неї заступив шлях Родрік Вудкос, а поруч із ним велично й похмуро стояв його дядько — старий лорд Хенн.

— Ну що, леді Парен? — одразу, без вступів, стиха просичав Родрік, підступаючи впритул до Дори. Його темні очі пожадливо впилися в обличчя служниці. — Що нового ти дізналася від нашої принцеси?

Дора мимоволі здригнулася, згадавши холодну сталь біля свого горла, і міцно стиснула краї своєї нової жовтої сукні.

— Нічого... нічого нового не було, мій лорде, — тремтячим голосом відповіла дівчина, опустивши очі. — Вона лише питала про весілля... Але сама принцеса ще й гадки не має про точну дату.

Родрік лише зневажливо хмикнув, склавши руки на грудях і переглянувшись із дядьком.

— Дата її не врятує, — хрипко мовив старий Хенн Вудкос, спираючись на ціпок із набалдашником у вигляді лева. Його обличчя спотворилося суворою гримасою. — Ейчелл теж чекати вічно не буде, поки його наречена дістається північному дикуну. Короля треба переконати негайно. Ми доведемо Макто, що союз із бідною та холодною Північчю не несе жодної вигоди для Мідного Каменю.