Розділ 2 "Лялька з короною". Сторінка 27

Ейліс Сеулл легенько посміхнувся — вперше за весь час його суворі риси зі шрамами пом’якшилися, а в сірих очах з’явилося тепле світло.

— Колдстоун дійсно суворий, Селіє, але в ньому є власна, велична краса, — низьким, заворожуючим голосом мовив лорд, роблячи повільний крок поруч із нею. — Коли настає зима, наші білі вежі зливаються з засніженими скелями, а ввечері над замком спалахує північне сяйво — зелене та смарагдове, наче ваше улюблене каміння. У камінах наших залів завжди палають цілі колоди, а вовки співають у темних лісах далеко внизу. Це дім для сильних, і ви будете там королевою.

Селія слухала його, затамувавши подих. Його слова малювали перед нею зовсім інший світ — далекий від задушливих пліток Мідного Каменю.

— Це звучить... мов казка з давніх давен, лорде Ейлісе, — тихим захопленим шепотом відповіла принцеса, легенько торкнувшись рукава його оксамитового плаща. — Я з радістю побачу ваше північне сяйво.

Тим часом у дитячих покоях королівського крила знову пролунав тонкий, жалібний плач. Маленький Сільв безнастанно вередував, здригаючись у своїй різьбленій колисці.

Аннета Трівент і пухкенька Ріда Айлет метушилися навколо малюка. Ріда дбайливо гойдала дерев'яну колиску, тихенько наспівуючи давню колискову, поки Аннета поправляла шовкові пелюшки й обережно прикладала до губ хлопчика теплий відвар.

Шанелла сиділа на сусідньому ліжку. Вона мовчки й з глибоким, невимовним сумом спостерігала за своєю дитиною. Сріблясті пасма у її темному волоссі зблискували в світлі свічок. Потім, немов намагаючись утекти від власних важких думок та провини, королева мовчки взяла з нічного столика дерев'яні п'яльця й довгу голку з червоною ниткою і почала мовчки вишивати на білому полотні.

Раптом важкі двері спальні рипнули, і на порозі з’явився король Макто.

Він навіть не поглянув на дружину. Проходячи повз ліжко, король неуважним, байдужим рухом кинув на біле простирадло поруч із Шанеллою одну-єдину темно-червону троянду. Навіть не зупинившись, Макто одразу попрямував до колиски.

Він схилився над дитиною, і його похмуре обличчя вмить змінилося гордістю та ніжністю, поки він спостерігав, як маленький спадкоємець поступово заспокоюється на руках служниць.