Розділ 2 "Лялька з короною". Сторінка 21

Шанелла повільно вийшла з теплої води, вкрита духмяною піною. Вона почувалася виснаженою до крайності, ніби ці пологи забрали з неї половину життя.

Ріда Айлет дбайливо промокнула її шкіру м’яким рушником, допомогла вдягти простору білу нічну сукню з тонкого льону та обережно провела королеву до туалетного столика. Шанелла важко опустилася на стілець, заплющивши очі.

Служниця взяла срібний гребінь і почала повільно розчісувати вологе, темне волосся володарки. Зненацька пальці дівчини зачепилися за кілька дивних пасм.

— Ох, ваша високосте... — мимоволі вирвалося в Ріди.

— Що там таке? — не розплющуючи очей, байдуже запитала королева.

— Тут... срібло, ваша високосте, — тремтячим голосом мовила дівчина, підносячи до дзеркала пасмо, у якому чітко пробивалася сніжно-біла сивина. — Але ж вам лише тридцять п’ять...

Шанелла різко розплющила очі. Побачивши в дзеркалі чисту, холодну сивину серед свого колись вугільно-чорного волосся, вона спалахнула огидою й болем.

— Забирайся геть! — несамовито вигукнула королева, вибивши срібний гребінь із рук служниці. — Геть з моїх очей, негайно!

Ріда, налякана до смерті, вклонилася й дрібочучи вискочила з покоїв.

Залишившись сама, Шанелла важко піднялася, дійшла до ліжка й безсило впала на подушки. Біль від зради власного тіла, втома та страх вирвалися назовні — вона затулила обличчя долонями й гірко, розпачливо заридала, здригаючись усім тілом.

Її глухі, важкі ридання порушили тишу спальні. Маленький Сільв, який спав у різьбленій колисці неподалік, прокинувся від маминого плачу й сам спочатку заквилив, а потім зайшовся тонким, переляканим криком.

Двері негайно розчинилися, і до покоїв забігла Аннета Трівент. Вона миттєво підскочила до колиски, бережно підхопивши маленького принца на руки, та почала ходити кімнатою, заколисуючи малюка й з тривогою позираючи на плачучу королеву.