Розділ 2 "Лялька з короною". Сторінка 19

З високого балкона вежі за садом спостерігав старий лорд Хенн Вудкос. Його сиві брутальні брови були похмуро зсунуті, а зігнуті від старості пальці міцно стискали кам’яний парапет. Поруч із ним стояв його племінник, Родрік Вудкос, і повільно наливав у срібний келих важке темне вино.

— Подивися на неї, Родріче, — хрипко мовив Хенн, вказуючи підборіддям униз, де біля мармурового каменя сиділа Селія. — Справжня королівська кров. Очі палають, волосся — мов чисте золото.

— Принцеса гарнішає з кожним днем, дядьку, — відповів Родрік, передаючи келих старшому. — Якби ми змогли влаштувати шлюб між нею та Ейчеллом... Дім Вудкосів піднявся б вище за всіх васалів. Це перекрило б будь-які невдачі на турнірі.

— Ейчелл зараз скалічений і пригнічений, — хмикнув старий лорд, зробивши ковток. — Але Макто любить силу й вигоду. Нам треба знайти важіль, аби цей шлюб став для нього єдиним вірним рішенням.

Тим часом у саду похолодало. Селія й Дора підвелися з каменю й попрямували до масивного арочного входу до палацу. Дівчата легко про щось гомоніли, коли прямо на порозі перед ними виросла висока постать у темній вершниковій накидці.

Це був лорд Колдстоуну — Ейліс Сеулл, який щойно покинув Тронну залу.

Його темне волосся злегка розвивав осінній вітер, а глибокі сірі очі пронизливо дивилися на принцесу. Глибокі бойові шрами на його обличчі в напівтіні арки виглядали особливо суворо, додаючи йому небезпечної, але привабливої величності.

— Принцесо Селіє, — Ейліс повільно й граціозно схилив голову, його голос пролунав низько та оксамитово. — Радий знову бачити вас у добрій формі.

Селія мимоволі зупинилася, здивовано й із цікавістю роздивляючись статного лорда Колдстоуну, поки Дора за її спиною шанобливо опустила очі.