Розділ 2 "Лялька з короною". Сторінка 18

— Мій королю, під дверима вже зібрався натовп, — промовив десниця, лорд Кусч Хайм, виринаючи з тіні мармурової колони. Його сиве волосся зблиснуло в холодному світлі зала, а гостре обличчя виражало сувору зібраність. — Селяни, дрібні купці та васали чекають на ваш суд зі своїми клопотами.

— Це добре, Кусче, — владно відповів Макто, зручніше вмостившись на білосніжному троні серед срібного пір'я. — Нехай бачать, що король Мідного Каменя чує свій народ і тримає все під контролем. Впускай.

Важкі двері розчинилися, і першим до зали ступив володар Колдстоуну — лорд Ейліс Сеулл. Він мав високу, ставну постать, смоляно-чорне волосся та глибокі, холодні сірі очі. Його обличчя, попри привабливі та рішучі риси, було поцятковане кількома глибокими бойовими шрамами, що додавали йому суворої мужності.

— Ваша високосте, — Ейліс схилив голову, а його голос залунав луною. — Я прийшов просити руки вашої доньки, принцеси Селії. Дім Сеуллів стане вашим найміцнішим щитом на півночі.

Макто злегка замружився, оцінюючи лорда Колдстоуну поглядом:

— Селія — коштовний камінь нашого дому. Я подумаю над твоєю пропозицією, Ейлісе. Очікуй на відповідь.

Сеулл мовчки вклонився й відступив. Наступним, кульгаючи та спираючись на важку дерев'яну палицю, до зали важко зайшов Ейчелл Вудкос. Його обличчя виражало біль, а зламана на турнірі нога була міцно перев'язана.

— Моє пошанування, королю, — мовив юнак із надією в голосі. — Я скалічився на турнірі на честь принцеси. Благаю про невеличку допомогу з королівської скарбниці, аби сплатити лікарям за моє лікування...

Макто лише холодно всміхнувся, підвівши брову:

— Королівська скарбниця існує для війни та розбудови держави, а не для тих, хто не здатний втриматися в сідлі. Ти сам обрав свій шлях на арені, хлопець. Відмова.

Десниця Кусч Хайм сухо та знущально розреготався, його сміх лунко відбився від кам’яних стін. Вудкос відвів погляд, затиснув зуби від образи й, важко човгаючи палицею, пригнічено покинув Тронну залу.