Розділ 2 "Лялька з короною". Сторінка 17

— Ваша високосте, вода вже нагріта, а духмяні олії розчинилися, — стиха мовила Ріда Айлет, обережно нахилившись до королеви. — Дозвольте мені допомогти вам прийняти ванну. Це зніме втому.

Шанелла повільно кивнула. Служниця дбайливо підхопила її під руку, допомагаючи піднятися з глибокого крісла. Повільними кроками, спираючись на пухкеньку Ріду, королева попрямувала до суміжних купальних покоїв, де з-за важких портьєр вже йшов теплий, пахучий пар.

Побачивши, що дружина пішла, король Макто обережно переклав маленький згорток із Сільвом на руки Аннеті Трівент, яка шанобливо підійшла ближче.

— Бережи його, Аннето, — суворо, але з відтінком гордощів мовив король, востаннє торкнувшись пухкої щоки сина.

Не мовивши більше жодного слова, Макто розвернувся і важкими кроками покинув спальню. Його шлях лежав через прохолодні галереї прямо до серця Мідного Каменя — Тронної зали.

Широкі дубові двері мовчки розчинилися перед володарем. Король пройшов уздовж довгої зали, де лунали лише його власні кроки, і зійшов сходами на високий п'єдестал.

Він повільно опустився на трон. Цей трон був справжнім дивом і страхом королівства: висічений із суцільного сліпучо-білого мармуру, він був оповитий тонким, філігранним мереживом із чистого срібла. Срібні гілки, що спліталися за спинкою володаря, були викувані у формі величного пір'я, яке сяяло й переливалося в холодних променях осіннього сонця. Макто поклав широкі долоні на білосніжні підлокітники й заплющив очі, відчуваючи повну, абсолютну владу над цим світом.