Розділ 1 "Спис об принцесу". Сторінка 15

Аннета Трівент тремтячими руками вкрила дитину м’якою пелюшкою, обережно витираючи сукровицю з крихітного, майже нерухомого тільця. Хлопчик ледь чутно квилив, його дихання було уривчастим і поверхневим.

Шанелла, важко й переривчасто дихаючи, повільно спиралася на збиті подушки, змушено сідаючи на ліжку. Її обличчя було блідим, мов крейда, а темне волосся прилипло до лоба від поту.

Макто, заворожений видовищем новонародженого, застиг на місці. На його похмурому обличчі раптом спалахнула дика, майже божевільна радість. Він навіть не поглянув на виснажену, закривавлену дружину, не ступив жодного кроку в її бік —  його очі були приковані лише до згортка в руках служниці.

— Син... Нарешті! У мене народився син! — прогримів його глибокий голос над спальнею, заглушаючи стогони. — Спадкоємець Мідного Каменю!

Тим часом Шерліста, ігноруючи вигуки короля, підійшла впритул до ліжка. Вона взяла зі столика мокрий від холодної води рушник і м’яко почала витирати піт із блідого лоба та скронь своєї сестри.

— Ти впоралася, Шанелло... Все скінчилося, — тихо прошепотіла Шерліста, її голос дрижав, а в зелених очах стояли сльози.

— Я майже вмерла, Шерлісто... — ледь чутно прошарустіла королева, заплющуючи очі від утоми. — Він навіть не підійшов... Йому потрібна була лише дитина.

— Забудь про нього зараз, — з гіркою посмішкою відповіла Шерліста, ніжно стискаючи її холодні пальці. — Головне — ти жива. А цей хлопчик... боги свідки, йому знадобиться вся наша сила, щоб вижити в цьому замку.