Розділ 1 "Спис об принцесу". Сторінка 10

Тримаючи Селію під руку, Шерліста неспішно вела її вздовж високої галереї, а Дора слухняно йшла на півкроку позаду. Наразі зглибини темного коридору долунали важкі, човгаючі кроки й звучне чвакання. Назустріч їм четверо вартових тягли пораненого Ейчелла Вудкоса, чия зламана нога неприродно волочилася по кам’яних плитах.

Лицар стогнав від болю, його обличчя вкривав холодний піт. Коли чоловіки порівнялися, поранений зненацька сіпнувся і, глухо закашлявшись, виплюнув згусток слини з кров'ю прямо на розкішний подол смарагдової сукні Селії.

— Ох! — скрикнула принцеса, жахнувшись від огиди. Вона відсахнулася, з розпачем і заціпенінням витріщившись на червону пляму, що швидко вбиралася в коштовний оксамит.

Двоє чоловіків, які йшли слідом за вартівниками, лише голосно та безсоромно реготали з реакції дівчини. Першим був лорд Кусч Хайм, володар Білого Мармуру. У свої п’ятдесят років він зберігав сувору, хижу статуру, а його сиве як павутина волосся вигідно підкреслювало гострі, немов висічені з каменю риси обличчя. Поруч із ним крокував Баста Сефтті — рідний дядько Селії по батькові. Цей кремезний чоловік із коротко стриженим світло-каштановим волоссям та темними, хитрими карими очима знущально всміхався:

— Дивися, Кусче, наша королівська квітка вперше побачила трохи справжньої крові!

— Навчайтеся, принцесо, — хрипко додав лорд Хайм, мружачись. — Це і є справжній турнір, а не ваші дівочі казки.

Шерліста лише холодніше стиснула вуста й силою потягла за собою обурену, бліду Селію далі геть від цього похмурого гурту.