Розділ 1 "Спис об принцесу". Сторінка 1

Сонячні промені тільки-но торкнулися високих стрільчастих вікон замку Мідний Камінь, розливаючи по важких гобеленах м’яке бурштинове світло. Повітря в просторій опочивальні було просякнуте пахощами лаванди, шавлії та свіжого ранку. Селія сиділа перед великим дзеркалом у масивній різьбленій рамі. Її світло-руде волосся, схоже на розплавлене золото з мідним відливом, хвилями спадало на плечі. У виразних, глибоких карих очах іскрилося нетерпіння.

За її спиною стиха поралася Дора. Злегка смуглява шкіра служниці контрастувала з білосніжною льоновою сорочкою, а смоляно-чорне волосся було акуратно зібране на потилиці. Її темні, уважні очі стежили за кожним рухом гребеня, що плавно ковзав по шовковистих пасмах принцеси.

— Тихо, ваша високосте, а то гребінь заплутається, — усміхнулася Дора, схиливши голову. — Сьогодні особливий день. П’ятнадцять років виповнюється не щодня, а тим паче з таким турніром на вашу честь.

— Мені не терпиться побачити арену, Доро! — Селія повернулася, її очі засяяли. — Кажуть, до Мідного Каменя з’їхалися найкращі лицарі з усіх закутків королівства. Батько обіцяв, що бій буде справжнім, без підроблених тупих мечів!

— Ох, ці ваші лицарі... — зітхнула Дора, спритно вплітаючи в руду косу тонку шовкову стрічку. — Залізо, пил та бруд. Половина з них зламає списи ще до полудня, а інша половина думатиме лише про те, як привернути увагу короля Макто та королеви Шанелли.

— Неправда! Справжній лицар б’ється за честь, а не за похвалу мого батька, — заперечила принцеса, легко підвівшись із крісла.

Унизу, за товстими кам’яними стінами замку, уже чувся гул натовпу, іржання коней та брязкіт обладунків. Турнір починався.