Мідні Всесвіти

- Лесю, але ж це всього 4 роки. Та й не видно цього. Ніхто не здогадається, що я молодший! Ти поглянь, який я мужній та кремезний. І вищий за тебе на півтори голови! - Роман випрямив спину і витягнувся так, ніби намагався швиденько набрати ті півголови зросту, які щойно собі накинув.

Леся суворо дивилася на нього знизу вгору, з останніх сил стримуючи сміх.

- А в самій голові що, а? - вона простягнула руку і легенько постукала вказівним пальцем по рудій макітрі Ромчика. - І не Леся, а леді Лорелай! Входь потихеньку в образ, ми вже майже дійшли до табору. 

Леся оглянула друга з ніг до голови, скептично хмикнула і знову потягнулася до його обличчя, щоб смикнути за пурпурову оксамитову стрічку, що стягувала його тугий хвіст. 

Стрічка хутко сповзла по довгому волоссю хлопця. Рівненькі пасма мідними струмками розсипалися по плечах та спині, від чого під ребрами Лесі підозріло кольнуло, чи то від захоплення, чи то від заздрощів (бо йому, на відміну від неї, не потрібно фарбуватися, щоб досягнути такого ідеального полум'яного відтінку).

- В цій голові зібрані безцінні знання древнього роду Оксамитових Паладинів. І я, Драмоніель Ромонд Третій, дав клятву використовувати ці знання лише на благо вогнесяйної леді Лорелай! - із максимальним пафосом виголосив Рома, опускаючись на одне коліно перед Лесею.

- Тебе вже з двох університетів відрахували, паладине! - Леся ледь стримала усмішку, коли хлопець, який вже підносив до вуст її долоню, бажаючи поцілунком підтвердити силу своєї клятви, раптом завмер, ображено стиснув губи і поспішно піднявся.

- З одного, - буркнув Рома, присоромлено опускаючи плечі та обтрушуючи коліна. - Не цінує леді Лорелай свого відданого паладина, зовсім не цінує і не любить!

Від вітру волосся нав’язливо лізло в очі, змушуючи його постійно прибирати руді пасма за вуха. - Віддай, стрічку, - спокійно додав він, простягаючи долоню, - Будь ласка.

Успішно проігнорувавши прохання, дівчина демонстративно прийнялася намотувати м’яку оксамитову смужку собі на зап’ястя.

- Ну, так, в другому тобі відмовили в день подачі документів. - Леся хотіла було сказати ще щось колюче, але реакція друга змусила її в буквальному сенсі прикусити кінчик язика. - Ей, малий, я ж жартую, ну чого ти... - вона дістала з кишені своєї затертої джинсової куртки пачку носовичків, витягнула один і заходилася витирати хлопцю невидимі сльозинки, ледь торкаючись мізинцем щоки.

Дівчина зі здивуванням помітила, що шкіра колюча від щетини, а над верхньою губою червоніють дві тонесенькі подряпини.

"І коли він почав голитися?" - вона на мить затримала погляд на його вустах, вкритих тріщинами, і зловила себе на думці, що їй хочеться стиснути зубами цю суху багряну шкіру, аж поки гаряча кров не омиє її власні вуста.

Зрозумівши, що ці пікантні і до біса недоречні фантазії доволі явно відображаються на її почервонілому обличчі, дівчина щосили вщипнула Ромчика за щоку, відганяючи нав’язливі думки.

- Ну все, Лесько, догралася! - весело заволав хлопець, перехоплюючи бліде дівоче зап'ястя.

Тепла долоня торкнулася її щоки, пальці сковзнули вниз і змусили підняти підборіддя. Їх войовничі погляди знову схрестили мечі.

Роман нахилився, завмираючи в декількох сантиметрах від її вуст. Середній та безіменний пальці плавно проникли під оксамит стрічки, вловлюючи пришвидшений пульс дівчини. 

- Здається, моя пані дещо схвильована. - м’яко промовив він, нахиляючись ще ближче до дівочих губ.

- Це ідіотське кліше. - прошепотіла вона, встаючи навшпиньки.

- Тоді чому ти так охоче йому слідуєш? 

- Ром, я зараз передумаю і ти втратиш свою першу і, можливо, єдину можливість мене поцілувати, а натомість отримаєш по хребту.

- Ні слова більше, міледі, ваш відданий паладин все зрозумів!

- О, боги, як же ти мене бісиш! - мить і її долоні сплітаються навколо його шиї, після чого два мідних всесвіти нарешті поєднуються у м'якому доторку губ.