Глава 54

  Селеста

  Чекати довелося не довго. Леон з'явився миттєво як і зник перед цим. Почав запевняти, що все владнав і нам нема за що хвилюватися. Він здавався напруженим, але не видав цього. 

 — Анабель з Річардом проведуть ще одну ніч у нас, - звернувся до мене, ставлячи перед фактом, - Я не можу забезпечити вам безпеку тут, - це звернення вже було до Анабель. 

 — Я не знаю чи зможу так зловживати твоєю добротою, - спробувала відмовити дівчина. Вона поглянула на сина, що ховався в спідниці її сукні, і здалася, - Але нам з Річардом справді потрібна допомога. 

  Їй будо соромно просити допомогу для себе, але для своєї дитина вона зробить все необхідне. Мабуть, так зробить кожна мати. І я. Хоча моє маля ще не з'явилося на світ.

  Надійніше закутавши Річарда, аби той не змерз, ми рушили до нашого дому. Сніг потроху притрушував землю, створюючи білу подушку. Все ж виглядало це все гарно. Коли повернулися, то на кухню господарювала Гвен. Запах копченої риби, що приніс Леон кілька днів тому, пробудив у мені нову хвилю голоду. Спершу мене нудило від її запаху, але зараз я готова з'їсти всю, що є. Мою зацікавленість помітив чоловік.

 — Думаю, Гвен дасть тобі поїсти перед обідом, - кивнув він, вказуючи на кухню.

 — Можливо зробимо обід раніше? Я не хочу їсти сама.

 — Я складу тобі компанію, - погодився Леон, а потім запитав у нашої гості: - Анабель, приєднаєшся? 

 — Ні, Річард хоче погратися зі своїми новими трофеями, а я буду з ним.

 — Тоді сідайте у вітальні, там тепліше, - порадив чоловік, а жінка лиш вдячно кивнула. 

  На кухні було тепло і просто божественно пахло рибкою. Я взялася за миски і пішла до печі, з якої Гвен дістала горщик з тушкованою картоплею. Як пахне!

 — Сідай, я насиплю тобі, - з ноткою насмішки мовила Гвен.

  З того часу, як вона дізналася про мою вагітність, Гвен стала до мене поблажливішою, а останній місяць взагалі оберігала по можливості. Все ж вона була колись нянею Леона і любила дітей.

  Я пройшла до свого місця за столом, спираючись на край. Ми з Леоном здебільшого їли в його кабінеті чи спальні, а коли на кухні то завжди сідали навпроти, щоб бачити один одного. От і зараз так. 

 — Прошу, - перед нами опустилися дві миски запашної картопельки, а потім і таріль з рибою. Здається, все що я зараз можу, це думати про їжу. Я почала їсти після того як побачила, що і моя піклувальниця собі набрала їжі.

 — А Рубен їсти не буде? - запитала я, щось взагалі він давно з'являвся тут.

 — А ти про те старе не думай. Спить десь на сіні, п'янко недолуге, - вона подивилася на мого чоловіка, - Я вам казала, капітане, що він ледащо, якого світ не бачив.

  Я тихо пирскнула від сміху. Вони ненавиділи один одного, але продовжували разом жити. Дивні в них стосунки. 

  Після ситного обіду я набрала в мисочку меду і вийшла до вітальні. Там на дивані сиділи наші гості, а якщо бути точною дехто спав у мами на руках. 

 — Він явно виснажився за ці дні, - зауважила я. 

 — Я перекладу його? - запитав Леон у Анабель, простягаючи руки до її сина. І тільки після ствердного кивка взяв на руки. А жінка оглянула їх зі смутком у очах, ніби шкодувала про щось. 

 — Поклади його тут і накрий пледом, щоб було тепло. Він міг промерзнути, а так відігріється, - сказала я. Спостерігала як Леон виконував мої вказівки. Він так обережно поводився з дитиною, ніби вже давно має свою рідну. Цікаво, а з нашою буде ще більш турботливим?

  Леон сів біля мене і подав миску з булочками. Я пекла їх три дні тому, але вони все ще були м'якими. Умочила пухке тісто в золотистий мед і вкусила. 

  Господи, як же смачно!

  Зараз я була готова вмерти за щось солоденьке. На щастя, в нас із цим проблем не було. Справи Леона йшли вгору. Він відкрив власний плавильний цех, що принесло чималий заробіток. Тож якщо раніше ніхто не хотів працювати з моїм чоловіком через його скрутне становище, то зараз його постійно кличуть на зустрічі й пропонують партнерство. Я навіть забула ті часи, коли могла їсти раз у два дні і те було крадене.

 — Ходімо, тобі потрібно відпочити, а то всі переживання не йдуть тобі на користь, - сказав Леон, коли я поставила миску, будучи вже ситою. А потім повернувся до дівчини на дивані, - Анабель, дім у твоєму розпорядженні. Можеш взяти книги і почитати.

 — Гаразд, - прийняла пропозицію Анабель.

  Леон встав і подивився на мене. Схоже, було очевидно, що самостійно встати я не зможу.

 — Ходи сюди, - ласкаво промовив чоловік і підняв мене. Він ніс мене всю дорогу до спальні. Потім розшнурував сукню, вклав на м'яку постіль і ліг поряд.

  Його руки перемістилися на мій живіт. Дитинка відгукувалась на дотики свого батька. Мені була приємна його увага, але хотілося іншого. Більшого. 

 — Нам треба поговорити, - перевернулася лицем до нього.

 — Я тебе слухаю. Дуже уважно, - прошепотів і зарився лицем у вигин моєї шиї.

 — Ти давно не торкався мене як своєї дружини, - сказала я з притензією.

 — Як на мене, то я дуже торкаюся тебе, - його рука залізла під мою сорочку, провела по оголеному стегні. 

 — Ти ж зрозумів мене, - примружилась я, але все ж поплавилась від ласки, якою він мене обдаровував, - Я хочу більшого. В нас давно не було близькості. 

 — Селлі, тобі не можна, - пробурчав чоловік, притискаючи мене до себе. 

 — А може ти просто не хочеш? Може в тебе вже й коханка з'явилася? 

 — Ти навіть не уявляєш, що я зараз відчуваю, - Леон прошепотів мені на вушко, а потім поцілував за ним, - я не можу дивитися на інших, бо бачу лише тебе. Ти завжди у мене перед очима...

 — То може годі уникати виконання подружнього обов'язку.

 — Селлі, - втомлено простогнав чоловік, - Я хочу тебе так, що готовий померти за можливість бути у тобі, але Фейт заборонив мені займатися коханням з тобою.

 — Це так несправедливо, - зітхнула я і відвернулася від нього. Нехай помучиться трохи. Довгі хвилини мовчання й бездіяльності, і ось: