Глава 52

 Леон

  Було боляче залишати кохану. За останню добу Селеста пережила забагато потрясінь. Я намагався убезпечити її повністю. Але вчора не зміг. Вся ця ситуація була несподіваною, і я допустив, що Селлі мало не знепритомніла. Я б ніколи собі не пробачив, як би з нею та дитиною щось сталося б. Вона й так відмучилася перші місяці вагітності. Та так, що Фейт був у нас частим гостем. 

  Якраз зараз я їду по нього. Нехай піде і огляне Селесту та Анабель. Вчора залишившись на одинці з Анабель, я вислухав її історію про шлюб з моїм кузеном. Спершу про щасливе життя, а потім про зради, ігри і на завершення про його нестриману злість та агресія. Все, що я до цього знав про свого кузена, зникло. Під час розповіді Анабель старалася тримати себе у руках. В її очах був повний розпач, але вона стримувала свої емоції, як і годиться вихованці вищого суспільства. 

  Фейт виходив з будинку, в якому винаймав кімнату. За перший місяць свого життя тут він здобув чудову репутацію. Зараз він був нарозхват. І в цю пору року особливо зайнятий через масові спалахи лихоманки. 

 — Не очікував побачити тебе так рано, - без привітань почав Фейт, але мушу визнати настрій у нього був піднесений.

 — На жаль, я тут не з найприємніших причин.

 — Щось сталося з твоєю дружиною?

 — Не зовсім, хоча так. Так, з нею теж, - я не знав як коротко пояснити всю ситуацію, що склалася. 

 — Ти аж зацікавив. Прямуємо до тебе?

 — Ні. Ти йдеш до будинку Елліота Меєра. Там на тебе вже будуть чекати, - пояснив я.

 — А ти? Не прямуєш туди?

 — Маю ще справи з нашим офіцером. Потрібно додати йому роботи, а то щось не видно результати його праці.

  Я продовжив свій шлях до кабінету офіцера, що знаходиться неподалік банку "О'Форт". Не був там жодного разу, але з офіцером перетинався по справах. Неприємний чоловік, що завищує своє значення. Я пройшов у його кабінет і мушу визнати, що то більше схоже на комірчину, завалену папером.

 — Зарано для відвідин, - пробурчав голос з глибини кімнати, - Я починаю працювати пізніше, зайдіть тоді.

 — Ваша робота прийняти мою скаргу негайно.

 — Я сам вирішую, що моя робота, а що ні... - товстий чоловік впевнено встав з дивану, що був біля столу, та побачивши мене збентежився. 

 — То що? Поговоримо?

 — Так, капітане Міддлтон. Я вислухаю Вас.

 — Хочу повідомити про насильство в родині мого кузена Олівера Міддлтона. Сьогодні вночі його дружина з маленькою дитиною прийшла до мене за допомогою. Олівер побив її, перебуваючи п'яним.

 — Є докази, що це саме він?

 — Можете поговорити з Анабель Міддлтон. Вона зараз у місті, і її оглядає лікар. 

 — Я перегляну цей випадок, - офіцер кивнув головою, - Можете йти.

 — Ми обидва знаємо, що ти і пальцем не ворухнеш без певної мотивації. 

 — Якщо я звертав би увагу на такі дрібниці, то половина аристократів повинна бути заарештована. Звичайно я зроблю зауваження вашому кузену, але не плекайте марних сподівань. 

 — Тоді ти повинен знати про його напад на мене. І заарештувати його за це.

 — Наскільки я знаю, то це сталося більш ніж півроку тому, - хитро промовив офіцер, - Чому Ви звертаєтесь зараз? Тепер це немає ніякої сили, потрібно було думати раніше. 

 — Так ти знав про його замах на мене? - зацікавлено перепитав, знаючи як використати його промах, - І навіть не прийшов прийняти скаргу чи провести розслідування?

 — Я... я не вважав за потрібне втручатися в родинні сварки, - розгублено заговорив він, відчуваючи свій провал. 

 — Це була не родинна сутичка, а цілеспрямований напад. Тому я вимагаю арешту Олівера Міддлтона.