Глава 47

Леон

 Крізь туманність було чути крики. Щось явно не так. Попри всю тяжість повік, я все ж зміг їх розплющити. При будь-якому напруженні м'язів відчувався нестерпний біль. Згадав про поранення, про турботу дружини. І саме її крик я чув десь поруч.  

 — Ви його навіть не оглянули! - обурилася Селеста.

 — В мене достатньо досвіду, місіс, щоб визначити, що цей випадок безнадійний, - відповів їй присутній тут чоловік. 

 — Це ви безнадійний! Ваша робота допомагати людям, і я не бачу цього.

 — А Ви не маєте права розмовляти зі мною так. Для брудної служанки Ви забагато на себе берете, - впирскував свою отруту цей недолікар. 

 — Якщо не закриєш свій брудний рот, то станеш покійником, і тобі точно нічого не допоможе, - втрутився я, захищаючи честь своєї дружини. 

  Лікар схоже не очікував, що я оговтаюся так швидко. Бо вважав мене "безнадійним". Він тільки підтвердив мою думку про те, що не можна підпускати його до Селести і дитини. 

 — Тепер огляньте мого чоловіка, - продовжила Селлі, - Я зупинила кровотечу, бо Вас ми б недочекалися.

 — В мене були надважливі справи, - почав виправдовуватися. 

  І тут в мою голову прийшла божевільна думка. Треба перевірити мої домисли. Бо якщо вони правдиві, то в мене більше немає брата. 

  Лікар не спішив приступити до лікування. Він ніби відтягував цей момент. І це тільки підтверджувало мої припущення. 

 — Що у Вас за надважливі справи були? - почав я свою гру.

 — Це Вас, капітане, не стосується. 

 — Помиляєтеся, я міг померти, якби не моя дружина. Тому це мене ще й як стосується. Де Ви були!?

  Його очі почали бігати. Зараз він хвилювався за свою шкуру. Сволота. Отже, я не помилився. 

 — Що Вам запропонував Олівер? Гроші? Певно, що гроші. Ви тей, хто має рятувати життя, але продали смерть, - мої слова його налякали. Це були видно по його очах, - Весь цей час Ви були у себе вдома й чекали, коли стане пізно мене рятувати. Та на ваше нещастя Селеста зробила все, що могла, аби я дочекався Вас.

  Зараз мій погляд зупинився на дружині. В її очах я побачив жах. Вона була налякана. Схоже для неї це було ще більш болючіше ніж мені. Її губи тряслися від німого плачу. Та я побачив, як вона зібрала всю свою волю і сказала:

 — Йдіть геть, - голос тремтів, але вона стояла на своєму, - Покиньте мій дім. Зараз же!

  Лікар, піджавши губи, злісно і навіть ображено покинув кімнату, а потім і будинок. Це було зрозуміло по грохоту, з яким зачинилися двері. В мить біля мене сиділа Селеста. По її щоці скотилася сльозинка. Рука зарилися в моє волосся, а інша поглажувала від скроні до підборіддя. На жаль, нашу ідилію перервали.

 — Що сталося? - в кімнату влетіла стурбована Глорія. Певно їй було не зрозуміло чому лікар пішов так швидко. Але й сказати правду їй не міг. Це зруйнує всі зв'язки з сім'єю. Не хочу, щоб вона ненавиділа Олівера ще більше. 

 — Лікар не може допомогти, тому пішов, - повідомив я. 

  Хтось зайшов до будинку й піднімався до нас. Про це свідчать звуки тупоту ніг. У кімнату зайшов Елліот з оберемком якоїсь трави. 

 — Селесто, я приніс те, що ти просила, - сказав він. 

 — Чудово, - промовила вона й забрала трави, - Я можу приготувати кімнату для вас, аби ви могли залишитися. 

 — Ні, ми поїдемо в мій будинок, а зранку повернемося, - відповів Елліот. 

  І тут я усвідомив одну річ. Елліот був боягузом. В мене виникає багато питань. Звісно, я не сумніваюся в його почуттях, а от в здатності захистити Глорію навіть дуже. Що буде, якщо з'явиться небезпека? Буде чекати поки станеться найгірше, а потім, коли упевнеться, що він у безпеці, кинеться все виправляти? Доведеться певний час за ними наглядати.

  Будучи в собі, не помітив, що всі покинули нашу з Селестою спальню. Зараз я був один. Хотілося води, в горлі сильно пересохло. Спроба встати закінчилася невдало. Тупий біль не давав поворухнутися. Звати дружину не хотів, впевнений, що вона зайнята. Я й так змусив її хвилюватися. Хоча їй не можна. Наступна спроба була зупинена криком Селлі.

 — Що ти робиш! Не розумієш, що шви можуть розійтися?

 — Страшно захотілося пити, - виправдовувався я.

 — Треба було мене покликати, - у її голосі була така турбота, що серце гріла, - Давай я тобі допоможу. Це узвар з трав. Він має прибрати температуру. 

  Тільки зараз звернув увагу на глек у її руках. З нього йшла пара. Ось що вона робила. Дівчина налила в чашу узвару й піднесла до моїх губ. Маленькими ковтками я все випив. Гидота рідкісна, але заради дівчини я не став сперечатися. Через деякий час Гвен принесла миску з травами.

 — А ось це має зняти запалення, - пояснила Селлі й стала промивати моє поранення. А я лише міг милуватися нею. І розуміти, що я найщасливіший чоловік у світі.