Глава 45

 Селеста

  Сьогодні день таємного вінчання Глорії та Елліота. Ми вирішили, що спершу вони одружаться, а вже потім Леон все пояснить родині. Так, це не буде правильним, але вибір не великий. Олівер був готовий померти, аби лиш вони не були разом. 

 — Ви з Глорією поїдете до храму і будете чекати на мене, а я тим часом повідомлю священника і приведу його, - роздавав вказівки мій чоловік. 

 — В мене погане передчуття, - поділилася своїм станом.

  З самого ранку мені ніби щось заважало, муляло в душі. Сподіваюся на краще, і що це просто моя уява розгулялася на фоні вагітності. 

 — Не придумуй зайвого, - він вже був готовий їхати, а я досі стояла біля дзеркала, що знаходилося в кутку кімнати, й розглядала себе. Його постать з'явилася ззаду, і руки опистилися на мій живіт. Він підтягнув мене ближче до себе, так щоб я притислася спиною до його торсу, - Мене вбиває твоя байдужість. З вчорашнього дня ти зневажаєш мою увагу до тебе. 

 — Мене образило те, що ти не говориш зі мною про справи і вирішуєш все сам.

 — Я це зрозумів і прошу пробачення за листа.

 — Якби ти спершу обговорив це зі мною, то я б погодилася, а так склалося враження, що ти обмежуєш мене.

 — Такого більше не повториться, - пообіцяв він.

  Виходячи з дому, прихопила сумку з білою сукнею Глорії. Щоб не викликати підозри, вчора дівчина привезла свою сукню мені. Вона переодягнеться у весільне вбрання вже на місці. 

  Я, можна сказати, теж була у своїй "весільній" сукні. Обрала те ж жовте плаття, в якому обвінчалася з Леоном. Воно навіювало мені приємні спогади, тому я берегла його для особливих моментів. 

  Леон допоміг мені залізти в сідло, а тоді й сам осідлав свого коня. Я оглянула свої руки, що тримали поводдя. На одній руці були сліди від опіку, які ще не загоїлися до кінця. Рожевуваті плями нагадували про те, що необхідно берегтися. Не швидко поганяючи білосніжного коня, направилася в селеще до церкви. Там у темному плащі мене чекала кузина Леона. 

 — Селесто, його ще немає, а раптом він передумав, - вона кинулася до мене, щойно я опинилася на землі.

 — Він тебе не кине. Кожен з нас має приїхати окремо, аби не викликати зайвих запитань, - заспокоїла її, - Ходімо, тобі потрібно переодягнутись зараз, а то не встигнеш. 

  Ми зайшли за одну з прибудов. За кілька хвилин сукня Глорії змінилася з темно-сірої на білу з рюшами і мереживом.

 — Ти дуже красива, - нестрималася я і висловила своє захоплення.

 — Господи, нехай все пройде добре, - вона здійняла очі вгору, благаючи.

 — Менше хвилюйся і все буде добре. 

 — Аби тільки Олівер нічого не запідозрив.

  Це було і моїм бажанням. Він обов'язково про все дізнається, але головне, щоб це сталося після церемонії, коли нічого не можна буде змінити. Здалеку було чути тупіт копит. Вершник їхав прямо сюди. 

 — Я вигляну, щоб знати хто це, а ти чекай, - дала вказівку. І тишком, не викликаючи жодного звуку, визирнула побачити прибулого. Під чорним каптуром можна було впізнати Елліота Меєра. Він був одягнений у звичайний сірий костюм. І він явно вишукував поглядом нас.

 — Ходімо, - я махнула рукою, підзиваючи наречену. 

  Як тільки ми з'явилися у полі зору чоловіка, той миттєво став усміхатися. Напевно, він теж не вірив у своє щастя. 

 — Ти сьогодні надзвичайно красива, - з певним захопленням промовив Елліот, оглядаючи свою кохану. А я помітила Леона, що йшов разом із священиком, тримаючи за вуздечка коня.

 — Не хочу переривати вас, та не потрібно світитися зовні. Ходімо, всередину, - він кивнув на двері храму. Коли всі зайшли, я залишилася чекати чоловіка, що прив'язував свого чорного коня. 

 — Все ніби повторюється, - почала я, - Ми одружилися майже так само. Нікого не питаючи, таємно...

 — І я ні про що не шкодую. Зараз я розумію, що ти єдина жінка, що має бути моєю дружиною. 

  У відповідь я лише засоромлено усміхнулася. Всі його слова були приємними. І він завжди знав, що сказати, аби мене розслабити.

  Церемонія проходила в тиші, лише монотонний голос святого отця звучав. В певний момент я перестала чути все навколо, поринувши в свої думки. Останнім часом моє життя змінилося до невпізнанності. Кілька років тому я і мріяти про таке життя не могла. А зараз це реальність, до якої я маю звикнути. Мимоволі рука лягла на живіт. Інколи я боялася дихати, бо думала, що це виявиться сном.

  Виринула з думок, коли Леон потягнув мене до новоспеченого подружжя. Виявляється я пропустила більшу частину церемонії й клятви, літаючи в мріях. Тому мені необхідно було б привітати свою єдину подругу і родичку. 

 — Вітаю вас, нехай ваш союз буде міцним і непорушним, - я приобняла дівчину.

 — Бажаю, щоб біди оминали вас і ваш дім, - додав Леон.

  Ми всі радісні рушили до виходу з храму, але вже на дворі нас чекали неприємності. Я затамувала подих. 

  Єдине, що я бачила - револьвер, напрямлений на нас.