Глава 41

  Леон

  Я стояв і не міг зрозуміти про що вони говорять. Яку саме новину має розповісти мені моя дружина. Проте її зляканий погляд змушував напружитися, невже сталося щось погане. Які в них можуть бути секрети? Та й чи стала би Селеста щось приховувати від мене? Якщо раніше я був впевнений, що ні, то тепер сумнів прокрався всередину. 

 — Так про яку новину йдеться? - знову запитав я.

 — Гадаю, ви маєте обговорити це особисто, - сказала кузина і поспішила покинути кімнату. Та перед виходом вона поглянула на Селесту, кивнула їй та забрала з моїх рук книгу.

  Я повільно підійшов до ліжка, де лежала відпочиваючи Селлі. В знак підтримки і того, що вона може на мене покластися, я взяв її за руку. Хотів було взяти і другу, але вчасно згадав про травму. Коли під час розмови з Глорією, почув крик Селести з кухні, то миттю опинився там. Страх за неї роз'їдав душу. Ще ніколи я так ні за кого не хвилювався. Звичайно зараз вона сидить переді мною ціла та неушкоджена, та хвилювання за неї не зникає.

 — Ти так і будеш мовчати? Невже не розумієш, що зводиш мене з розуму? Що всі мої думки лише про тебе? - спершу я замешкався, але все ж зізнався: - Невже не розумієш, що я тебе  кохаю?

  Дружина підняла на мене очі, з яких уже майже лилися сльози. 

 — Ти ніколи не казав мені цього, - прошепотіла вона.

 — Я думав, що ти це зрозумієш по моїх вчинках. Але я був не правий, потрібно було раніше зізнатися.

 — Потрібно було... - тихенько погоджується. 

  Я підсідаю ближче. Обпираюся спиною на бильце ліжка й притягую Селлі так, щоб вона вмостилася на моїх грудях. Рука заривається у руде волосся. Вона заспокоюється, принаймні я не відчуваю сліз. Не знаю, чи вона намагається відволікти мене від новини, чи просто їй складно розповісти. Та силою допитувати я не буду. Нехай набереться сміливості і розкаже. Сидимо так декілька хвилин, й коли я вирішуюю, що дружина спить - роздається тихий шепіт:

 — Я не знаю, як ти відреагуєш, та... - вона замовкає, а я цілую її в маківку, показуюючи, що поряд і підтримую, - Здається, в нас буде дитина.

  І вона підіймає свої зеленкуваті очі, щоб подивитися на мене, мою реакцію. А я навіть не знаю як поводитися. Ця новина не вкладається в голові. Не віриться. Мій погляд знаходить її, ще плоский, живіт. Коли вона хоче відсторонитися, я притягую її ще ближче, наскільки це можливо. 

 — Я не розумію, ти щасливий? Чи це...

 — Немає ніяких "чи", - перебиваю я, - Як в твою голівку могла прийти думка, що наша дитина не ощасливить мене?

 — Просто ми не так давно одружилися за досить дивних обставин і... - вона замовчала.

 — І я не казав, що кохаю тебе, - здогадався. Схоже для жінок ці слова мають велике значення. - Ти моя дружина, звісно я хочу, аби в нас були діти.

 — Ми не говорили про це.

 — І в цьому я визнаю свою вину. Чому, на твою думку, я одружився з тобою? Врятуватися від самотності? Вдовольнитися? Чи тому що так було правильно?

 — Гадаю остання причина зіграла найбільшу роль.

 — Можливо, спочатку так і було, але точно не зараз. Я з тобою, тому що кохаю.

  Селлі позіхнула, схоже події сьогоднішнього дня її втомили.

 — Я теж тебе кохаю, - прошепотіла дівчина перед тим, як заснути. 

  Я обережно опустився у більш зручне положення й потягнувся по ковдру. Впевнений, що вночі дружина змерзне. За час, що ми разом, я помітив її любов до тепла. Та водночас мене мучала думка про те, що в нашій околиці немає нормального лікаря. А тей, що був, не вселяв надій. Після його лікування більше людей помирало ніж виліковувалося. Тому довірити йому найсокровенніше я не міг. Мені згадався один знайомий. Під час війни разом зі мною служив один лікар. Він ставив на ноги навіть безнадійно поранених. Потрібно йому написати та запросити до нас на деякий час так, щоб він міг допомогти з народженням моєї дитини. Я зроблю все для того, аби мій малюк мав усе найкраще. 

  У роздумах про майбутнє я заснув. А ранок почався з того, що не знайшов Селесту в ліжку. Схоже дівчина вирішила втекти від мене. В мене навіть виникло почуття якоїсь покинутості. Довго в ліжку я не лежав, а вирушив на пошуки своєї дружини. Після того, як дізнався про дитину в мене виникло бажання тримати Селлі біля себе, щоб бути впевненим у їхній безпеці. Внизу у вітальні сиділа читала Селеста, а Глорія її слухала, інколи виправляла. Я замилувався цією картиною. Кузина помітила мене, але не стала переривати читання рудоволосої. Згодом і Селеста відчула мою присутність. 

 — Ти вже йдеш? - запитала вона. 

 — Сьогодні треба навідатися в шахту і перевірити як йдуть роботи.

 — То може я залишуся, - втрутилася Глорія, - Селесті буде важко виконувати повсякденну роботу. 

 — Скоро має прийти нова помічниця, але це не значить, що я тебе проганяю. Ти можеш залишатися тут стільки, скільки необхідно. 

  У відповідь сестра кивнула, щось обдумуючи. Я підійшов поцілував дружину в щоку й вирушив до шахти. В планах я не мав затриматися там надовго, проте Адам вирішив по іншому. Як тільки я прибув туди, він сказав, що нам треба терміново обговорити дещо.

 — Новини не із ряду найприємніших, - почав Адам, - Ціни падають, якщо не прийняти рішення, то ми станемо банкрутами. 

 — Якщо ти заговорив про рішення, то в тебе вже є якийсь варіант. 

 — Є, - підтвердив моє припущення, - Нам потрібно відкрити плавильну компанію. Будемо виплавляти бронзу.

 — І як ми це зробимо? - в мене було багато питань до його плану. 

 — Зараз ціни на олово впали у всій країні, мідь ще тримається, але на півдні країни її ціна впала. Скоро так може бути і в нас. Тому треба зібрати інвесторів знову і зробити плавильний цех. Ми закупимо оволо зараз за низькими цінами і зможемо пізніше продавати бронзу. Це буде вигідніше і на цьому можна зробити статки.

 — Гаразд, тоді збираємо інвесторів знову.