Глава 40

Селеста 

  Леон з Глорією щось обговорювали у вітальні, поки я заварювала чай. На ній лиця не було. Бідолашна. Новина про смерть містера Міддлтона застала зненацька. Пам'ятаю, як зайшла до будинку, а там Леон уже допиває бутилку спиртного. Хоча він стверджував, що йому всеодно на смерть дядька, я відчувала, що мій чоловік страждає. Нехай вони не любили один одного, але були сім'єю. Чесно кажучи, я б хотіла зустрітися зі своїми братами. Довгий час розлуки давав своє.

  Вода в чайничку почала закипати, я взяла торбинку з сушеними ягодами і закинула жменьку у воду. Ягоди одразу ж почали забарвлювати рідину, що та набула яскравого червоного кольору. Обожнюю ягідний узвар. Цієї зими я рятувалася ним від холодів. Особливо, щоб зігрітися перед сном. Зараз мене гріє гаряче тіло чоловіка і грудочка тепла під серцем. За ці декілька днів я звикла до думки, що в нас з Леоном зовсім скоро з'явиться дитинка. Не знаю як Леон, але я хочу дівчинку. Вирісши серед хлопців, мені хотілося мати донечку, таку маленьку, з гарними очицями-намистинками і довгим волоссям, щоб заплітати косички. 

  Не знаю, як сказати чоловіку про поповнення. Та й чи буде він радий такій новині. Не хотілося себе накручувати, але воно виходило якось саме. Та надія, що все буде якнайкраще не зникала. 

  Розливаючи в чашки гарячий напій, я відчувала раптове запаморочення, і в очах потемніло. Похитнулася і випадково виляла собі на руку невелику кількість кип'ятку. На мій крик примчав Леон. Його очі бігали по моєму тілу, шукаючи пошкодження. І лише коли я метнулася до відра з холодною водою, він зрозумів, що сталося. Капельки сліз покотилися по щоках. 

 — Тихо... - прошепотів Леон, обіймаючи мене. Його підтримка трохи заспокоювала. - Як же ти так?

 — Я в... випадково, - захлинаючись сльозами, сказала я. Біль не стихав, рука нестерпно пекла. Навіть крізь воду було видно червону пляму від опіку. Напевно залишиться шрам. 

 — Я можу чимось допомогти? - в дверях з'явилася Глорія. Вона оглянула нас і підійшла. Мені не хотілося дивитися на неї, показувати свої сльози. Зрозумівши ситуацію, вона дивилася на мене жалісним поглядом, - Коли біль стихне, треба накласти пов'язку. 

  Згодом я сиділа в нашій з чоловіком спальні та дивилася у вікно. Глорія пішла взяти миску супу, який Гвен швиденько зварила, щоб нагодувати мене. Леон писав листа кузену, аби повідомити, що Глорія сьогодні заночує у нас. Я думала, що поки мені принесуть поїсти, то я зможу підготувати кімнату нашій гості. Але як тільки я вийшла з кімнати, мене запримітив Леон.

 — Ти куди зібралася? - запитав він, підіймаючись сходами до мене. 

 — Потрібно підготувати кімнату для Глорії.

 — З цим може впоратись і Гвен. Чи вона тут живе задарма?

 — Вона допомагає мені, - вирішила захистити жінку, нехай вона і не найкращий робітник, але хороша людина точно.

 — Я цієї допомоги останнім часом не помічав, - зауважив він, - Йди в ліжко і відпочивай, всеодно вже вечоріє і ти нічого не встигнеш зробити.

 — Але я можу працювати далі, - заперечила я.

 — Не можеш. Іди в ліжко, чи тобі допомогти?

 — Можливо я б погодилася, але ми не самі, - я провела здоровою рукою по його плечу, занурюючи пальці у чорне волосся чоловіка.

 — Селесто, - почувся вигук Глорії, - Ти чому не в ліжку?

  Я поглянула на цих двох, що не давали мені спокійно жити. Їх опіка гріла душу, але й одночасно дратувала. Це ж просто опік. Так рука ще ниє, але ж я не стала калікою. В кінці кінців я здалася і пішла до ліжка.

 — Леоне, я б хотіла почитати перед сном, ти можеш дати мені якусь книгу? - запитала Глорія.

 — Так, зараз пошукаю, - він пішов до свого кабінету. 

  Дівчина взяла миску у свої руки, набрала в ложку рідини і піднесла до мого рота. 

 — Я можу сама.

 — Я помітила, що ти їси правою рукою, і саме вона в тебе з опіком. Як ти збираєшся їсти?

 — В мене є ще одна рука.

 — І знову перевернути на себе гаряче? - обурилася дівчина, - У твоєму стані потрібно берегтися, чи ти цього не розумієш?

  Я лише кивнула у знак згоди. Чи то я давно не їла, чи то виявився таким смачним суп, бо через кілька хвилин миска була порожня. 

 — То коли ти збираєшся розповісти Леону радісну новину? - поцікавилися Глорія.

 — Яку новину? 

  Мій чоловік стояв у дверях спальні та запитально дивився на нас двох.

♡. Шановні читачі, я хочу вибачитися за затримки оновлень. Скоріш за все, так буде постійно через те, що я  зараз активно готуюся до екзаменів. Проте хочу зробити певний графік викладення нових глав:

Вівторок і п'ятниця у другій половині дня.

Якщо раптом нова глава не вийде у цей день, то прошу вас зрозуміти, що можливо я не встигла її написати, і вона вийде на день пізніше.

Дякую за розуміння, ваша Лея Шелест .♡