Глава 39

 Леон

  Гнітуща атмосфера. Жіночий плач лунав звідусіль. Здається, кожна жінка в цій кімнаті лила сльози. Хоча стара місіс Міддлтон задоволено сиділа в кріслі. Впевнений, вона раділа, що пережила свого племінника. Священник продовжував зачитувати молитву над гробом покійника. Я оглянув інших присутніх. Неподалік стояли Олівер й Анабель. Жінка була неприродньо блідою. Невже смерть свекра настільки її підкосила. Знаючи свого дядька, це мало би бути полегшення. Олівер стояв з кам'яним лицем. Він ніби був не тут. 

  Мого передпліччя доторкнулася жіноча рука. Я перевів погляд на цю жінку. Глорія. Очі червоні від сліз. Вона й справді любила свого батька, хоча тей нічого доброго для неї і не зробив, окрім того, що платив за навчання в столиці. 

 — Леоне... - прошепотіла вона з розпачем. Я мовчки притягнув до себе сестру і вона розревілася. Бідна Глорія. 

  Я прийшов сюди через обов'язок. Тому що так правильно і так заведено в нашому суспільстві. А для кузини це була трагедія, яка зруйнувала родину. 

  Завершивши молитву, священник попросив родичів попрощатися. Глорія відсторонилася від мене, утерла сльози та пішла до гробу, де лежав Август. Дівчина зігнулася над покійним батьком і тихо щось шепотіла. Краєм ока помітив, як Анабель підштовхує Олівера. Очевидно, він взагалі не хоче тут бути. 

  Після всіх прощань ми рушили на кладовище. Вже стоячи біля горбика землі, я збирався йти додому. Але Анабель, яка стояла впереді мене, почала похитуватися. І коли я доторкнувся її плеча, вона знепритомніла. Ледве встигнув її підхопити. Тепер зрозуміло, що її блідість була не просто так.

 — Анабель! - я опустився на землі і почав легенько похлопувати її по щоках, в надії, що дівчина прийде до тями. Нарешті мій кузен виринув зі своїх думок і помітив стан своєї дружини. Миттєво він вирвав її з моїх рук.

 — Це моя дружина і я сам розберусь! - з диким гнівом викрикнув він. 

 — Потрібно покликати лікаря. Це може бути щось серйозне, - наполіг я.

 — Я сам цим займуся, а ти не лізь.

  Я залишився стояти і спостерігати, як вони віддалялися. Він не розуміє, як йому пощастило. Таку жінку потрібно цінувати, а він її доб'є.

  Перевівши погляд на Глорію, я помітив, що вона сиділа на землі, а по її щоках доріжками лилися сльози. 

 — Сестро, давай я заведу тебе додому?

 — Не хочу... Я не можу бути в тому домі, там... - і кузина розплакалася ще сильніше, закриваючи обличчя руками. 

 — Тоді поїхали до мене, - запропонував я, - Селеста буде рада побачитися з тобою. 

  Вона подивилася мені в очі і ледь помітно кивнула. Я підійшов та допоміг їй піднятися. Притримуючи її, вивів із кладовища. Знаючи свою кузину, їй ще не скоро стане легше. Вона досі страждала через розрив з Елліотом, а тепер ще й смерть батька. За що їй такі випробування. 

 — Як почувається Селеста, - тихенько запитала кузина.

 — Вона хвилюється за тебе, - відповів я чесно. 

  Вчора після цієї новини, перше про що запитала дружина – це як же тепер буде Глорія. Схоже, ці двоє прив'язалися один до одного. 

 — Я змушую її хвилюватися?

 — В хорошому сенсі. Їй би було тривожніше, якби вона тебе не побачила.

 — Вона тобі ще не зізналася... - майже нечутно прошепотіла кузина. Не зізналася? Що вона вже встигла зробити? Я поглянув на Глорію, але перепитати не наважився. Цікаво що вона має на увазі. Невже за два дні у них з моєю дружиною з'явилися секрети. Що ж я скоро це з'ясую, але не сьогодні. 

  Вже коли ми приїхали до мене додому, почав моросити дощ. А це означає, що ми повернулися вчасно. 

 — Селесто! Я повернувся і зі мною Глорія.

  В коридор вийшла Селлі. Вона витирала руки рушником, очевидно знову щось готувала або прибирала. Побачивши стан гості, моя дружина миттю опинилася біля неї та обійнявши, повела у вітальню. 

 — Я зроблю нам чаю, тобі необхідно зігрітися. Ти вся холодна.

 — Я буду дуже вдячна. 

  Селлі пішла на кухню зробити чаю, а я підійшов до буфету, взяв стакан й бутилку якогось вина. Мені теж необхідно розігріти кров, тільки методи в мене свої. Я зручніше вмостився в кріслі і перевів погляд на кузину.

 — Що з Олівером? Він сьогодні був якимось дивним.

 — Не знаю, він ще до смерті батька став таким. І в мене погане передчуття щодо цього.