Глава 38

 Леон

  Дні я проводив в шахті, а ночі з коханою дружиною. І ось я повертаюся додому і бачу як впереді на білому коні їде моя Селлі. Сьогодні вона з Глорією їздила до міста і зараз поверталася з покупками. Верхи вона була схожа на справжню леді. Вся така граційна та з рівною осанкою. Раніше вона їздила тільки зі мною, але думаю її наступних подарунком стане кінь. Я підганяв свого коня, щоб наздогнати Селесту та їхати на рівні з нею.

 — Селлі, зачекай на мене, - під'їхавши до неї, помітив декілька торбин з її покупками, - Я бачу, що в тебе день пройшов вдало.

 — Якби все йшло за планом Глорії, то я б не змогла повернутися додому. На щастя, я обмежилася цим, - вона кивнула на торбинки.

 — Ти не повинна була обмежуватися. Я даю тобі гроші, а ти маєш їх витрачати. То ж навіть не думай повертати залишок, наступного разу витратиш.

 — Але я...

 — Ніяких відмов. Ти зберігаєш вдома затишок, виконуєш майже всі домашні завдання, без тебе моє життя було б сірим та одноманітним.

  Ми вже приїхали. Я зліз зі свого коня та допоміг Селесті. 

 — Рубен, заведи коней до стайні, - наказав я йому. Його вигляд насторожував, схоже він не просихав. Алкоголь заведе його в могилу. 

  Взявши покупки Селлі, я зайшов у дім, а дівчина йшла ззаду за мной. За тей час, що дівчина була зі мною, вона стала сміливішою, але крихта невпевненості залишилася. А можливо, це лише певна обережність. Проте сьогодні в її поведінці щось змінилося, і я покищо не розумію що саме. 

 — Ти якась занадто тиха. Щось сталося? - запитав я.

 — Тобі здається, я така ж як завжди, - вона говорила впевнено, рівним голосом, але я помітив, як нервово дівчина перебирала пальцями тканину сукні.

 — А я вдам, що повірив, - я підійшов до неї та поцілував у скроню, пригорнувши її до себе, - Ти можеш мені довіряти. Ми з тобою одне ціле, пам'ятай про це. І не смій мені більше брехати, я бачу, що тебе щось тривожить.

 — Тривожить, - погодилася Селеста, - Але я поки не готова про це говорити.

  Я нахилився, щоб поцілувати любу дружину, але та вивернулася і невдоволено глянула на мене. На мій здивований погляд вона відповіла:

 — Я знаю до чого ти хилиш, але з такими темпами все господарство пропаде. Ми й так проводимо більше часу в ліжку ніж за роботою. Ти бачив грядки? Там уже городини не видно серед бур'янів.

  Селеста перебільшувала. Там було не все так погано, можливо, трохи запущено, але Селеста встигла все робити і в мене не було жодних скарг.

 — То ти не встигаєш?

 — А з тобою можна щось встигати? Весь мій час ти забираєш для себе, - з притензією мовила дружина. 

 — Не хвилюйся, я скоро вирішу твою проблему, - я вже знав, що зроблю, аби полегшити життя Селесті, - Зачекай на мене, я скоро повернуся. 

  Швидким кроком я вийшов на вулицю. Треба навідатися в селище. Наскільки мені відомо там живе одна дівчина, сирота, яка живе у самотньої жінки та допомагає їй у всьому. Розпитавши людей де її можна знайти, я рушив до неї. Дівчина була здивована моїм візитом, та почувши про можливість працювати у мене, її настрій змінився. 

 — Сер, я дуже вдячна Вам за пропозицію і це честь для такої як я, та я не можу покинути стару місіс Гартер. Вона не зможе без мене, - було видно, як ця молода дівчина, Лінда, хвилювалася про долю своєї, так би мовити, мачухи. 

 — А якщо ти будеш працювати, скажімо, через день. Один день допомагаєш моїй дружині з господарством, а наступний можеш не приходити і бути вдома. За гроші не хвилюйся, я вчасно буду платити тобі за старання, - продовжував переконувати я.

 — Тоді я згодна, містер Міддлтон.

 — Зможеш сьогодні прийти?

 — Так, звичайно, - вона активно закивала головою, - Тільки мені треба попередити місіс Гартер, щоб та не хвилювалася.

 — Гаразд.

  Домовившись з нею, я взяв коня за поводдя та пішов вулицею. Мені подобалося бути серед простих людей. На відміну від вищого суспільства вони були чесними та без лицемірства. Хоча жилося їм, явно, важче. 

 — Леоне, - мене покликала жінка одного з моїх робітників, а саме, мати Марти. Я зупинився, а жінка підійшла до мене. 

 — Радий бачити Вас, пані, - привітався я. Неприємна грудка засіла в грудях. Мені було шкода цю сім'ю: донька вагітна, чоловік працює, аби забезпечити всю родину, а зять у в'язниці. І я не зміг допомогти їм. Не зміг звільнити його. Тому дивитися в очі цій жінці було складно. 

 — Синку, не хочеш завітати до нас? Я пригощу тебе юшкою, щойно зварила.

 — Дякую за запрошення, але я тут у справах і треба повертатися, - повідомив я і все ж вирішив запитати: - Як ваша донька?

 — Та добре. Їй вже легше, скоро народжувати і ось вона про дитину думає... - жінка важко зітхнула.

 — Мені шкода, - сказав я, відчуваючи, що мушу вибачитися, щоб стало легше на душі. 

 — Не потрібно, ти зробив усе, що міг, - зрозумівши, що жінка не тримає на мене зла, я кивнув і повільно рушив далі. Дочекавшись Лінди, поїхав додому разом з дівчиною. 

  Біля дому, вже працювала Селеста. Вона, як і казала, вирішила подбати про городину. Прив'язавши коня, я повів Лінду за собою до Селести. 

 — Селесто! - покликав я дружину. Вона обернулася глянула на мене і її очі ніби сяяли, але варто було їй звернути увагу на дівчину біля мене, як Селлі насупилася. Схоже вона не в захваті. Коли дівчина підійшла, я промовив:

 — Це Лінда. Вона буде допомагати тобі з господарством. 

 — Ти думаєш я не справляюся?

 — В тебе все добре виходить, але я хочу, аби ти менше втомлювалася, - пояснив я.

 — Гаразд.

  Я залишив дівчат знайомитися і вирушив до будинку. І як тільки налив собі склянку бурбону, у вітальню зайшов Рубен.

 — Вам лист, капітане, - і він передав мені конверт.

  Лимт був від мого кузена Олівера. Мабуть, сталося щось серйозне, якщо вже лист від нього. І я не помилився. 

  Мій дядько Август помер...