Глава 36

Селеста 

  Після вечері ми з Леоном засіли у його кабінеті. Впродовж кількох днів він щовечора вчив мене читати та писати. Зараз я старанно виводила літери, переписуючи текст подарованої книги. Рука тремтіла держачи перо. Мені хотілося, щоб Леон мною пишався. 

 — Ти молодець. У тебе дуже добре виходить, - його похвала гріла серце, - Завтра до нас навідається моя кузина. Вона дуже хоче ближче познайомитися з тобою. 

  Леон поцілував мене у скроню. В цей момент моя рука здригнулася, й так вийшло, що на папері красувалася жирна пляма від чорнил.

 — Вибач, я випадково.

 — Нічого, таке буває. Але ти почала нервувати, - вказав він на очевидне.

 — Помітно?

 — Я помітив, - по-доброму сказав Леон та пригорнув мене до себе, - Ти не повина так хвилюватися. Вона полюбить тебе, в цьому можеш не сумніватися. 

 — Я знаю, що Глорія хороша дівчина... Але як мені поводитися поряд з нею.

 — Ти маєш звикнути, що ви рівні. А зараз ходімо спати.

  Одягнувши нічну сорочку, я лягла в ліжко до Леона та поклала голову на його плече. Тепло, яке йшло від нього заспокоювало. Воно ніби огортало мене, і я змогла заснути. З усіма проблемами розберусь завтра. 

  Все тіло тремтіло від хвилювання. Глорія вже приїхала, але до будинку не заходила. Страху насилало і те, що мого чоловіка не було вдома. Зранку його терміново викликали до шахти. Здається, вони знайшли мідь. Якщо це справді так, то скоро справи підуть вгору. 

  Я вирішила вийти до Глорії та запросити її до будинку. Дівчина вже стояла на порозі. Одягнена вона була в сіру звичайну сукню, але та на ній виглядала якось вишукано. Ніби не одяг прикрашав її, а вона його. На голові невеличкий дамський капелюшок. Я відійшла в сторону, щоб дівчина пройшла всередину, ти самим запрошуючи її.

 — Дякую, люба, - Глорія так щиро усміхалася, що і я не помітно для себе зробила те ж саме, - А в мене для тебе подарунок. 

  Я тільки зараз помітила в її руках скриньку. Дерев'яна скринька, такі зазвичай використовують для зберігання прикрас. 

 — Можливо, Ви хочете чогось випити? - запитала я.

 — Ні, я сама можу все зробити. А ти ось тримай, - вона передала мені в руки свій подарунок, - Там різні жіночі прикраси, стрічки та трохи солодощів. Подивися їх, а я покищо зроблю нам чай. 

 — Я можу... - хотіла заперечити я. 

 — Ні, я сама, а ти йди сядь.

  Було незручно просто сидіти, поки хтось щось робив. Так точно не повинно бути. Я поставила на столик ту скриньку та пішла до кухні. Глорія робила все дуже обережно. В чашках вже парував гарячий напій. А ягідний пиріг, який я спекла зранку, залишився не поміченим під білим рушником.

 — І все ж я допоможу, - втрутилася я та пішла по пирога.

 — А я його не помітила. Можливо мені все ж потрібна буде допомога, - вона взяла тацю з чашами, а я тарілку з пирогом і ми вирішили присісти у вітальні, - Знаєш,  а давай завтра з'їздимо в місто разом.  

 — Я навіть не знаю...

 — Якщо боїшся, що скаже Леон, то я його запитаю. Впевнена, він мені не відмовить.

  Вхідні двері до будинку заскрипіли. Схоже мій чоловік повернувся.