Глава 32

 Селеста 

  Ми стояли біля церкви в очікуванні священника і двох людей, що мали стати свідками.  Неподалік я помітила кілька кущів волошок і ромашок. Тому пішла, аби зірвати їх. Як і кожній нареченій мені хотілося тримати букет квітів. Леон був на диво мовчазним. Він немов обдумував щось. 

  В серці відбувався справжній хаос. Всі почуття змішалися. Все здавалося таким неправильним. Він має статус лорда у суспільстві, а я дочка п'яниці та служанка. Але розуміння, що йому на це байдуже, підносило на вершину щастя. Мені досі не вірилося. Та коли по стежині до нас йшов священник, а за ним Марта зі своїм батьком, я зрозуміла - це реальність. Серце почало битися швидше, загрожуючи поламати ребра. Леон підійшов до мене, взяв за руку і повів всередину церкви. Все відбувалося так швидко. Ось ми вже стоїмо біля вівтаря, перед священиком, що зачитує молитву.

 — Сьогодні ми зібралися перед лицем Господа для того, щоб пов'язати священним шлюбним зв'язком цих чоловіка та жінку, - він обернувся до нас лицем і поглянув на Леона, - Леон Міддлтон, чи згоден ти взяти цю жінку за свою дружину?

 — Згоден, - він сказав це так впевнено, що я засумнівалася чи це було не сплановано. Думаючи про це, ледве не пропустила свою відповідь. 

 — Так... так, згодна. 

 — У такому випадку, оголошую вас чоловіком та дружиною. 

  Леон повернувся до мене. Він поклав свою долоню мені на щоку і притягнув до себе. Поцілунок був коротким і ніжним, не таким як сьогодні вночі.

 — В мене є для тебе обручка, але я не взяв її з собою.

 — Нічого страшного, я не засмучена через таку дрібницю.

 — Інші жінки не погодились би з тобою щодо дрібнички.

 — Ви вже мали б зрозуміти, що я не така як жінки вашого оточення. 

 — Саме це мені і подобається, - сказав мій чоловік і поцілував мою руку, саме тей палець, на якому має бути обручка. 

  Коли ми обернулися йти, то я побачила в останньому ряду Гвен. Вона сиділа і дивилася прямо на мене. Щастя на її лиці не було. 

 — Ходімо. 

  Зараз ми поверталися додому. Поруч біг мій собака. Він весело гавкав так, ніби розумів, що сталося. Вже вдома ми піднялися до його кабінету. Він підійшов до столу взяв срібну обручку.

 — Дозволь, - Леон взяв мою ліву руку та одягнув її на мій безіменний палець. Цей момент був таким зворушливим. Я дивилася в його очі. Мій чоловік. Хіба таке можливо. 

  Я розуміла, що буде складно. Від нього відвернуться друзі та інші багачі, підтримка яких Леону необхідна. Цей момент перервав стукіт у двері. До кабінету зайшов Рубен.

 — Капітане, до Вас прийшов робітник із шахти. Він просить негайно прийти до шахти.

 — Гаразд, я зараз прийду, - він повернувся до мене, - Я повернуся до вечері. 

  Я лише кивнула. Леон пішов, а я так і залишилася стояти. Якщо спущусь вниз, то ті двоє мене загризуть. Але вибору не було. Ще на сходах я почула прокльони. І, очевидно, вони стосувалися мене.

 — Це все неправильно. Та вона зазналася! Чортова дівка! - доносився чоловічий голос. 

 — Прислугой вона вже бути не хоче, - з докором сказала Гвен, - Нехай від реверансів переломиться.

 — Все це дурість і скоро закінчиться. 

  Я не хотіла з ними розбиратися, тому тихо вийшла на вулицю. З цим усім я геть забула про візит батька. Але його не було. Можливо, це на краще. Я залишусь тут і буду щасливо жити разом зі своїм чоловіком. Ззаду скрипнули двері. З дому вийшов Рубен, він оглянув мене презирливим поглядом і пішов до конюшні. Схоже на мене чекають незабутні дні ворожнечі та ненависті. Повернувшись в будинок, я взяла свої речі та пішла на другий поверх, в кімнату Леона. Потрібно переодягтись у робочий одяг, шкода зіпсувати цю сукню. 

  Решта дня пройшли спокійно. На вечерю я вирішила спекти свіжого хліба. Замішуючи тісто, наспівувала стару пісеньку, яку колись почула від нашої сусідки. Та відчуття присутності когось змусило мене обернутися. У дверному прорізі стояв Леон і дивився на мене. Він почав підходити.

 — Сер, - він зупинився, ніби чекаючи чогось. І тут я зрозуміла він для мене більше не хазяїн, - Леоне. Я вже почала сумніватися, що ти повернешся.

 — Чому? Тут же мій дім і моя дружина, - він став навпроти мене, а я навпаки обернулася назад до столу і продовжила замішувати тісто.

 — Я ще не звикла. І інколи забуваю, що ваша дружина, - на ці мої слова, він обійшов мене і обійняв зі спини.

 — Тоді я можу нагадати, - на цьому моменті він мене обернув і поцілував. Хоча поцілунок був коротким, але не менш пристрасним, — Якщо чесно, я думав ти вже будеш спати.

 — Я працюю, - вказала на очевидне.

 — А якщо я придумав інше заняття, - він по-хитрому подивився на мене. Здається, я зрозуміла про що він. На наших обличчях з'явилися усмішки.

 — Так, Леоне.

P.S. Буду дуже вдячна вам за вподобайку ♡