Глава 28

Леон

  Повернулися додому ми з Селестою, коли стемніло. Зайшовши в дім, не почули абсолютно нічого. Тиша нагнітала. Вже на кухні стало зрозуміло, чому так тихо. На столі спали Гвен та Рубен, а також стояли порожні склянки та пляшка з мого комоду, де зберігається алкоголь. Моя кров кипіла від вмісту спиртного в ній. Усмішка не покидала мого лиця. Я підійшов до столу і грюкнув кулаком по ньому. Ці двоє підірвалися і ледве не впали. 

 — Капітане? - схоже Гвен була менш п'яна, - Вам тут лист принесли.

  Вона передала мені листа, на якому до цього лежала. Почерк мого кузена, тільки він так недбало виводив літери. Ми не спілкувалися з ним від тоді, коли проводив свою безглузду дуель, яка чуть його не вбила. Тому зараз було дивним отримати від нього листа. 

  Я повільно його розгорнув і прийнявся читати. Та написане не радувало, хоча повинно було. Оглянувши присутніх у цій кімнаті, зрозумів, що вони чекають на пояснення. 

 — У Олівера і Анабель народився син.

 — Хіба ще не рано, сер? - поцікавилася Гвен.

 — Так, рано...

  Зараз я сидів у своєму кабінеті та думав. У листі також було запрошення на свято на честь новонародженого малюка. Як би там не було, а треба було йти. Та й побачитися з родиною не завадило б, все ж не чужі люди. Взявши лист у руки, я підніс його край до полум'я свічки. Як тільки вогник почав охоплювати папір, я кинув його до каміну. Від нього залишився один попіл, а таке відчуття, що й від моєї душі.

  Наступний день вітав усіх чудовою погодою. З дому дядька линула музика. Схоже вечірка була у самому розпалі. Зайшовши в дім, я відчув атмосферу, яка змушувала згнітитися. Вся знать нашого округу зібралася тут. На іншому кінці кімнаті я помітив Олівера і Анабель, яка тримала на руках дитину. Їхній син був загорнутий в білосніжну ковдру і лише його маленька ручка виглядала. Але моя увага була прикута до матері дитини. Анабель стояла вся бліда і здавалося, що от-от звалиться з ніг, а Оліверу було всеодно. Він з широкою усмішкою приймав вітання, лиш зрідка поглядуючи на дитину, але аж ніяк не на свою дружину. Як вони могли змусити її на наступний день після пологів бути присутньою на святі.

  Я вже збирався підійти, коли побачив Глорію. Сестра була скромно одягнена, волосся зібране ззаду, та так, що жодна волосина не стирчала. Завжди яскраві сукні, вона замінила на сіру. Але найбільше мене стурбував її пустий погляд. Я не наважився підійти до неї зараз, до того ж вона розмовляла з двома дівчатами її віку.

  Щоправда коли я знову обернувся, то Анабель вже не було. Здогадуюсь вона зайшла до сусідньої кімнати, щоб відпочити. І Олівер сподіваюся був з нею, бо його я теж не міг знайти. Вже увійшовши туди, я побачив Анабель, яка сиділа з дитиною на дивані і Олівера, який дивився у вікно, стоячи спиною до мене. Щоб сповістити про свою присутність, я постукав у ще відчинені двері. Подружжя одразу звернуло на мене увагу.

 — Вітаю вас. Я прийшов для того, щоб познайомитися зі своїм племінником.

 — Дякую, Леоне. Я радий, що в такий важливий день ти прийшов розділити наше щастя, - він гордо підійшов і став біля Анабель, яка весь час уникала мого погляду. - Познайомся. Мій син - Річард Джош Міддлтон. 

 — Можна подивитися? - схоже моє питання було їм не зрозуміле, але як тільки Анабель усвідомила, що притискає дитину аж так, що її і не видно, то одразу зсунулася і поплескала біля себе.

 — Сідай, - запропонувала вона. Я оглянув Олівера, він нібито був не проти. А як тільки я сів його позвали, і він вийшов з кімнати. 

  Маленький Річард і справді був копією мого кузена, хоча і деякі риси Анабель йому теж дісталися. Зокрема, очі.

 — Ти якась бліда.

 — Все добре, я вже відновлююсь після вчорашнього. 

 — І як тільки Олівер це допускає? - питання було риторичне, і сказане для того, щоб вона задумалася.

 — Я сподівалася, що хрещеним батьком станеш ти, але Олівер зараз не розлий вода з Джорджем Лестером.

 — Так, я помітив.

  До кімнати зайшло двоє жінок, щоб привітати щасливу матусю. Я поспішив покинути кімнату, а згодом і маєток. Мені більше немає тут місця.