Глава 27

Леон 

  Пройшов місяць з відкриття шахти. Сьогодні особливий день – весілля Генрі та Марти. Мене було запрошено як особливого гостя, але сам я не збирався йти туди. Селеста теж збиралася. Кілька днів тому, коли ми були у місті, я купив їй жовту сукню. Щоб Селесті було що одягнути на свята. Тому зараз я очікував побачити Селесту саме в ній, і аж ніяк у тому, в чому вона з'явилася. Звичайна сіра сукня, яку вона носила вдома. Щоправда ця була чистою, очевидно після прання. Її волосся було зібране на потилиці та прикрашене кількома гілочками квітів.

 — Ми вже можемо їхати?

 — Ти поїдеш в цьому?

 — Так, а що? - вона провела руками по спідниці і оглянула мене.

 — Просто я думав, що ти одягнеш свою нову сукню.

 — Це ж весілля! До кінця дня і ця буде брудною. Я не хочу псувати свою нову.

 — Можливо, ти права. Ходімо.

  Я посадив Селесту попереду себе знову. Не знаю чому, але так мені подобалось більше. Від її волосся доносився приємний аромат. Можливо від квітів, а можливо від самого волосся. 

 — Я лише двічі була на весіллях, - порушила тишину дівчина.

 — Тільки двічі? Чому так мало?

 — Зазвичай мене залишали вдома, аби я не заважала. Та й весілля не так часто святкували. 

 — А ти можеш заважати? - запитав я, щоб її подражнити.

 — Кому як не Вам це знати? - вона повернула голову, і я помітив усмішку на її обличчі. 

  Церемонія відбувалася у місцевій церкві. Загалом у окрузі було дві церкви – ця, де зараз відбувається вінчання, і та, де вінчався мій кузен. Друга була побудована моїми предками для родини Міддлтон. На його території знаходиться сімейний цвинтар, там поховані і мої батько з матір'ю. З поверненням, після завершення війни, я лише один раз був на могилі батька, і більше не було бажання туди навідатися. 

  Церемонія проходила спокійно. В самому храмі людей було небагато, всі інші чекали зовні. Наречена була одягнена в блакитну сукню. Звичайно це була не така ж красива сукня як у багатих дам, ця була пофарбована дешевим фарбником для тканини. З часом колір зникне скоріше за все. Та радості Марти це не заважало. Дивно, що вона закохалася в цього хлопця. Бачити їх разом було дивно – маленька, червонощока, з ледве помітним животом Марта та високий, худощавий, злегка згорблений Генрі. 

 — Вона така щаслива, ‐ якось замріяно сказала Селеста. Ми стояли в останньому ряду, оскільки трохи запізнилися та не хотіли привертати зайву увагу. 

  Святкування проводилося вдома у батьків Марти, а саме у саду. На столах стояли кухлі з випивкою та невеликою кількістю закусок. Це був свіжоспеченний хліб, в'ялена риба, смажена на вогні картопля та інші види заїдків. Люди грали на музичних інструментах, створюючи святковий настрій. Під звуки волинки люди веселилися і танцювали. 

  Однією з перших пішла у танок і Селеста. Я весь час спостерігав за нею. Вони почали братися за плечі один одного, таким чином створюючи хоровод. Рудоволоса так щиро сміялася, що здавалося може осліпити своєю усмішкою. Я відпив напою зі свого кухля і знову глянув на дівчину. 

 — А коли ваше весілля, містере Міддлтон? - запитав мене священник, який підійшов до мене. Було дивним те, що він взагалі був тут.

 — Я вважаю, що всьому свій час, - відповів я та відійшов у сторону. 

  Його компанія не приносила мені приємного настрою, а от Селеста, яка відійшла, щоб випити, створювала його з нічого. І зараз, коли вона витирала губи тильною стороною руки, була найкрасивішою жінкою серед усіх тут присутніх. Її справжність була дивовижною. В цю мить її очі знайшли мене. І те, як хитро вона глянула на мене, насторожувало. 

 — Сер, Ви що не плануєте веселитися? - підійшла вона до мене.

 — Мені і так весело, та й до того ж, я не вмію танцювати. 

 — Я Вам не вірю, - вона забрала в мене з рук кухоль з випивкою і сама надпила, після чого поставила на найближчий стіл, - Ходімо, Ви швидко втягнетесь. Просто повторюйте за мною.

  І вона, взявши мене за руку, потягла до кола людей. Спочатку було складно рухатися в одному темпі з усіма, але, як і казала Селеста, я швидко навчився. І це справді було доволі весело. Усмішка не покидала мого лиця майже до кінця вечора. Весь час дівчина втягувала мене у якийсь танок, тож наприкінці свята ноги гуділи. Зараз, тримаючись за мій лікоть, Селеста йшла поряд. Вона була такою щасливою, ніби сама сьогодні вийшла заміж, і це було її весілля.

 — Дякую тобі, Леоне, за те, що взяв з собою, - вона почала звертатися до мене на "ти" десь годину тому, очевидно алкоголь все ж вдарив їй у голову, та мені було всеодно як вона мене називала. Головне, що була поряд.