Глава 25

Леон

Шість місяців по тому 

  Сьогодні було офіційне відкриття моєї шахти. Людей було чимало: чоловіки-шахтарі, жінки, які мають готувати обіди, прати білизну, інвестори, яких цікавив лише прибуток. Два місяці тому в шахті, після її осушення, почалося проведення активних робіт. Ми прибирали та укріплювали проходи шахти. А сьогодні почнуться роботи з видобутку металів. Я піднявся по сходинках на своєрідну платформу, яка виконувала роль дзвіниці. Я чекав цього моменту останні пів року. Дзін прокотився натовпом, привертаючи увагу всіх присутніх. 

 — Друзі мої, коли мій батько закрив шахту, всі подумали, що це кінець. Але спільними зусиллями ми змогли відновити її. Тому сьогодні шахта "Плейґагн" розпочинає свою роботу, - у відповідь на мою промову  залунали оплески і вигуки людей, що щиро раділи цьому. Я підняв свою чашу, в якій був ром, таким чином вітаючи всіх, хто прийшов сюди. 

  Мою увагу привернула купка рудого волосся. Вона ходила між людьми з тацею, на якій стояли чаши з випивкою. Сьогодні вона була по особливому красива. Селеста залишила тацю на столику і взяла бутилку з ромом.

  До мене підійшли кілька робітників, які пітримували мене з самого початку. Обмінявшись привітаннями, ми розійшлися. Я одразу ж вирушив шукати Селесту. Помітив її, коли вона наливала напій Освіну і ще одному інвестору. Я зупинився в надії, що вона мене помітить і підійде. Так і сталося. 

 — Я так рада, сер, - сказала Селеста, наливаючи в мою чашу ром, ‐ За шахтарів, їх рідних і Вас, сер.

 — Я ризикую головою. Ти за це рада? - її щира усмішка змусила і мене усміхнутися.

 — Що ви, сер. Якщо ця справа не вдасться, то що тоді чекає на мене, - вона загадково усміхалася і вирушила далі до людей.

  Мені вже час було спускатися в шахту з інвесторами, які хотіли побачити у що вони вклали гроші. Та дві постаті верхи на конях зачепили мій зір. Весь цей час дядько не спілкувався зі мною, а сьогодні приїхав подивитися? Дивно. І схоже Олівер вже повністю одужав раз верхи роз'їжджає. Вирішив не звертати на них увагу. 

  Ми з Адамом спустилися перші, а за нами вже інші два інвестори.

 — На нижніх рівнях треба буде встановити залізну драбину, бо дерев'яна гниє, - сказав я.

 — Але залізна дорога, - почав обурюватися один чоловік. 

 — Не дорожча за життя шахтарів.

 — Ми вже помітили поклади залізняка. А де залазняк, там здебільшого і мідь, - сказав Адам.

 — Потрібен порох, аби пришвидшити роботу, - мовив я, глянувши на багачів, які тут, під землею, почувалися незручно.

 — Це означає ще додаткові витрати, - сказав хтось з них.

 — Але воно того вартує, - підтримав мене Адам, — Погляньте сюди, тут залізняк, - він показав на нього, але дуже сумніваюся, що хтось з них щось зрозумів.

  Вже нагорі до мене підійшов один із шахтарів, саме тей, що пітримував мене з самого початку. Він зупинив мене та відвів у сторону.

 — Я хочу поговорити на рахунок Генрі, - сказав він.

  Генрі - це юнак прийшов кілька місяців тому до мене з проханням взяти його на роботу. За цей час він приніс чимало неприємностей. Але мені було його шкода.

 — Що він цього разу начворив?

 — Моя донечка... Марта... - він ніби не знав як мені сказати, - Вона вагітна від нього.

  Такої проблеми я не міг уявити, але на диво її вирішення в мене було. Я приїхав в селище, де Генрі приютили разом з його матір'ю. Мені підсказали, де його зараз можна знайти і я відправився туди. Але побачив те, чого б ніколи не бажав би бачити. Генрі обскубував фазанів.

 — Ти знаєш, що браконьєрство карається смертною карою? - він різко обернувся, весь переляканий. 

 — Це не для мене, а для моєї матері.

 — А Марта? Про неї хто подбає? Її батько прийшов до мене і сказав, що вона вагітна. 

 — Я не дозволю образити її, сер, - його відповідь роздратувала мене. Він так говорив, ніби щось робив.

 — Дівчина зараз у відчаї, а ти навіть не звернувся ні до кого по допомогу.

 — А що ви можете зробити? - сказав він так, ніби я був у ще гіршому становищі ніж він.

 — Біля шахти є будинок для робітників. На першому поверсі є дві кімнати. Я віддаю їх вам з Мартою, але за умови, що ви обвінчаєтесь.

 — Дякую сер, - він чуть би не в ноги мені падав. 

 — І припини цим займатися, - я вказав на фазанів, ‐ Бо якщо тебе зловлять, то стратять.