Глава 21

Леон

  Вже близько місяця Глорія і Елліот таємно зустрічаються в мене вдома. Сьогодні мала відбутися їхня сьома зустріч. Під час їхнього спілкуватися завжди хтось був у домі, бо я хвилювався за Глорію. Елліот вже прийшов і чекав на мою сестру. Він завжди приходив раніше, щоб не викликати підозри. 

  З того що я дізнався, смерть його дружини і справді була нещасним випадком. Але суд присяжних вирішив по іншому. Через це він позбавився звання капітана корабля на військовій службі, та став капітаном на торгівельному судні. 

  У вікні я побачив Глорію, що наближалася до будинку. Вона була одягнена непримітно, з чорною накидкою на своїх плечах. 

 — Леоне, я вже прийшла, - сказала кузина, коли увійшла в будинок. Я вийшов до неї в коридор. 

 — Вітаю, Глоріє. Проходь у вітальню, там Елліот вже тебе чекає. Якщо потрібно на кухні буде Гвен, а я з Рубеном буду на подвір'ї. 

 — Дякую, - вона усміхнулася мені. За ці дні я бачив більше її усмішок ніж за все життя. Схоже Елліот справді робив її щасливою. 

  Потрібно було перенести стоги сіна до сінника, і саме цим ми з Рубеном і зайнялися. У дні коли були зустрічі цих двох закоханих я завжди залишався вдома. За господарством, коли я був на шахті, приглядали Рубен, Гвен і Селеста. Зараз Селести не було вдома. Вона була в кінці поля, там біля струмку була родюча земля. І вони разом із Гвен зробили там невеличкий город. Селеста пішла туди, аби зібрати овочів для приготування вечері. Дивлячись туди, я ніби бачив її вогняне волосся. Біля ґанку спав її собака і це здалося дивним, адже він зазвичай супроводжував Селесту. Коли половина возу була розгружена, Рубен сів перепочити, а я продовжив роботу. Мене зупинив гавкіт Рона.

 — Капітане, схоже до нас хтось йде, - повідомив мене Рубен. 

 — Йди в дім і скажи, щоб ніхто не виходив, - сказав я. По стежині до мого будинку йшли дві жінки. І мені здається, я знаю хто це.

  Я вийшов на зустріч місіс Лейн та її дочці. Я знав, що на балу дівчина не просто так підійшла до мене. Схоже жінка шукає для своєї єдиної доньки нареченого. І на мене впав її вибір. Але зараз мене хвилювало не це. Моїм головним завданням було відвести їх подалі звідси, щоб вони не здогадалися про побачення моєї кузини.

 — Леді Лейн, що привело вас до мене? - я вирішив прогулятися з ними, аби відвести їх від мого дому. 

 — Ми гуляли неподалік і вирішили завітати до Вас. Ви повернулися і одразу вирішили привести справи до ладу. Я захоплююся вашим прагненням до дій.

 — Приємно чути таке від Вас, - це була звичайна вічливість. Мені найбільше зараз хотілося, щоб вони пішли геть.

 — Містер Міддлтон, ви полюбляєте полювання? - запитала Жаннет Лейн. Вона весь час усміхалася і не відводила від мене погляду. Колись така увага була приємною, а зараз тільки дратувала.

 — Ні, мені не вистачає часу на такий відпочинок.

 — Моя донька прекрасна вершниця. Зараз з'явилася тенденція брати на полювання жінок, щоб скрасити час, - сказала мати, - Можливо, Ви зможете якось прийти до нас на чай.

 — В мене не так багато часу, а особливо зараз, коли я працюю над відновленням роботи шахти.

 — А міс Глорія і досі бачиться з тим вбивцею? - схоже вона щось помітила або хоче подивитися на мою реакцію.

 — Ви напевно такий зайнятий, що і не чули про їхні зустрічі, - сказала Жаннет. І це стало для мене несподіванкою. Вона що хоче допомогти мені викрутитися з відповіддю. 

 — Я і справді не знаю про це. Але вдячний, що Ви мені про це повідомили, - мій погляд зупинився на Селесті, яка йшла по доріжці до нас з повним кошиком городини. Тяжкий кошик змушував її перегинатися майже надвоє. Леді Лейн прослідкувала за моїм поглядом. 

 — А це напевно те дівча, яке Ви приютили? - сказала вона з якоюсь відразою і зверхністю.

 — Я її не приютив. Мені потрібна була помічниця по дому і я взяв її на роботу. Я мушу попрощатися з вами. Маю ще багато роботи, - я вже збирався піти від них.

 — Все ж таки я наполягаю на вашому візиті до нашого особняку. Ви зможете побачити, що з домом робить жіноча присутність. 

 — Вдячний за пропозицію, але... - я спочатку взяв і поцілував тильну сторону лодоні місіс Лейн, а потім міс Жаннет Лейн, - ваша спроба була марна. Бувайте.

 Я підійшов до Селести забрав її кошик і пішов назад до будинку, залишивши ошелешених жінок позаду. Я заніс овочі на кухню, де Гвен протирала посуд, залишив їх там і піднявся до свого кабінету. Вчора мені принесли два листа, які я не встиг переглянути. Тому планував зробити це зараз.

  Через пів години я спустився на перший поверх. У вітальні вели розмову Елліот і Глорія. Я прислухався про що.

 —... старша донька зараз у столиці. Вона живе зі своєю гувернанткою... - схоже Елліот розповідав кузині про свою сім'ю, та далі слухати я не став. Натомість помітив Селесту, що підмітала в коридорі. Її волосся було недбало зібране на потилиці, але все ж відкривало тонку світлу шию. Непомітно для себе я усміхався, дивлячись на неї.

 — Ти не отримувала новини від сім'ї? - запитав я. Вона зупинилася і поглянула мені прямо в очі.

 — Ні, сер. Я навіть і не сподіваюся, щось отримати. Я для них була безкоштовною служанкою і все.

 — Особливо для батька... - тихо сказав я, надіючись що вона не почує. Але все таки почула.

 — Він працював, а коли повертався свою злість виміщував на мені.

 — А брати?

 — Двоє старших теж працюють, а молодші бояться батька. Я їх не звинувачую, бо теж такою була.

 — Ти не засмучуйся, тут для тебе є місце. Ми завтра з тобою поїдемо до міста, якщо ти не проти, - в мене був для неї подарунок і сподіваюся, що приємний.

  Я вийшов на вулицю і зрозумів, що в нас проблеми. Двоє вершників наближалися сюди. І я знав, що це Олівер і дядько Август. А це означало кінець...