Глава 20

Леон

  Голова гуділа. Схоже тей час, що я спав не допоміг мені. Насилу сів на край ліжка. Спогади почали повертатися до мене. Обернувся, щоб поглянути на ліжко. Там спала зовсім гола, лише накрита простирадлом, жінка з коротким рудим волоссям. Мені на думку спала інша рудоволоса, яка жила в мене вдома. Я встав одягнувся у свій одяг, що висів на стільці і перед виходом поклав декілька монет на тумбу. Нехай дівчина спить, а вже коли встане помітить оплату за свої послуги. Я вийшов з кімнати і вирушив вздовж коридору, і так опинився в барі. Людей майже не було, а за стійкою стояла пишна жінка з світлим волоссям, яке було заплетене у недбалу косу. Підійшов і сів за стійку.

 — Налий мені якогось бурбону.

 — В нас є чудова вишнева наливка. Не бажаєте спробувати? - на перегнулася через стійку до мене, і так що її груди майже вистрибували з корсету.

 — Ні, я хочу бурбону. 

 — Як скажете, сер, - вона розчаровано випрямилась і обернулася, щоб наляти мені напій. Я тим часом оглянувся довкола, останній раз я був тут перед службою і майже нічого не змінилося з того часу, — Сер, Ваш напій, - переді мною поставили склянку.

 — Дякую, - і я поклав монету на прилавок. Вона хмикнула, забрала монету і пішла протерати склянки. Випивши за кілька ковтків цей бурбон, я залишив склянку і вийшов з закладу. Вирушив одразу до стайні, щоб забрати свого коня. Хотілося повернутися додому, але якщо я вже в місті треба замовити насос для викачки води з шахти. Тому що такі замовлями зі столиці, на замовлення конкретних людей. Зайшов до потрібних людей і вніс першу половину за насос - 50 фунтів. Коли збирався повертатися помітив як крамниці тканей виходить Анабель з горою різнокольорових тканин. Я зупинився, щоб допомогти. 

 — Де ж Олівер? Чому не допомагає своїй дружині?

 — У нього зустріч у трактирі з якимось своїм знайомим, - сказала Анабель і відвела погляд у бік, - Як тобі вчорашній бал?

 — Я не люблю такі заходи, тому чогось особливого для мене не було. Ти хотіла поговорити? 

 — Вчора поруч з Глорією був чоловік...

 — Так, містер Меєр, - підтвердив я. 

 — Що ти про нього знаєш?

 — Та майже нічого особливого, а ти щось знаєш? - не просто ж так вона запитала.

 — Ходять плітки, що він вбив свою першу дружину. Забив до смерті, - вона зупинилася і глянула мені в очі, - Прошу тебе, поговори з нею. Мене вона й чути не хоче, тільки і говорить про кохання до нього.

 — Добре,  я розберусь в цій ситуації. Спершу треба перевірити чи це просто плітки, чи правда, - якщо правда, то потрібно негайно їх розлучити.

 — Те що його дружина померла правда. Її знайшли в їхньому домі всю в синцях і крові. Він навіть провів два роки у в'язниці. Суд вирішив, що це його рук діло, - розповіла Анабель. І тут мою увагу привернув інший голос, що кликав мене.

 — Леоне, радий бачити тебе та щей поряд зі своєю дружиною, - привітався кузен без явної радості, скоріше зі злістю.

 — Тоді що ж ти свою дружину заставляєш тягати покупки? - дорікнув Оліверу я і передав стос тканин йому.

 — А це вже не твоє діло, - огризнувся він, - Ходімо Анабель. 

  Перше що мені хотілося зробити це дізнатися про цього Елліота Меєра. І що сталося з його колишньою дружиною. Але спершу треба поговорити з Глорією, щоб вона більше не шукала з ним зустрічі. Тому вирішив поїхати до дому дядька і під час прогулянки садом обговорити її нового знайомого. Залишив коня біля входу в маєток і зайшов всередину. У вітальні був дядько.

 — Я приїхав поговорити з Глорією, - я перейшов одразу до справи. 

 — Глорія. Вона мене розчарувала. Я хотів, щоб вона вийшла заміж за гідного чоловіка, а вона закохалася у вбивцю, - сказав дядько, схоже він вже був трохи п'яним.

 — Я б не робив поспішні висновки. І позвіть Глорію.

 — Гей, ти, поклич мою дочку, - крикнув він на покоївку.

  Через декілька хвилин кузина спустилася. Вона вже не була схожа на ту дівчину, яка вчора своєю посмішкою засліплювала всіх гостей. Вона була вдягнена в просту сіру сукню, яка їй абсолютно не личила. Я кивнув головою на вихід, кажучи без слів, що нам треба йти. Коли ми дійшли до саду, вона заговорила першою.

 — Ти теж будеш мене вичитувати? - запитала кузина.

 — Ні, я хочу знати, чи знаєш ти про його минуле?

 — Так, він вчора мені розповів і про свою дружину, і про двох своїх дітей. 

 — І що ти знаєш про її смерть?

 — То було випадковість. Вона хотіла його вдарити, а він відштовхнув її, і вона впала, вдарилася головою. Він не хотів їй зашкодити, - сказала Глорія. 

 — І ти віриш йому? - задав я чергове питання.

 — Він вже заплатив за скоєнне. Відседів у в'язниці, - вона різко зупинилася і глянула в мої очі, - Я впевнена, що він не зашкодить мені.

 — Але як ти можеш...

 — Я впевнена, - обірвала вона мене, - Я точно знаю, що він кохає мене. Кому ж як не тобі, знати що таке кохання, - вона знала що сказати, щоб я зрозумів її. Моє кохання було трагічною історією і я не хотів такого ж  для своєї любої сестри.

 — Чим я можу тобі допомогти?

 — Влаштуй нам зустріч.