Глава 17

Леон

  Після посиденьок з Освіном і Адамом я одразу ж вирушив додому. Сильно п'яним я не був як і Адам, а от нашого банкіра накрило. Тож мій друг і новий скарбник погодився провести його до дому. В своєму подвір'ї я побачив коня і зрозумів, що в мене гості. Зайшовши в дім, я був приємно здивований, побачивши свою любу кузину.

 — Вітаю, сестро. Невже вирішила навідати мене? - сказав я.

 — Так, ми давно не бачитися, але це не єдина причина мого візиту, - вона кинула погляд на Селесту і сказала, - Ми можемо поговорити в твоєму кабінеті?

 — Якщо ти так хочеш, то звичайно, - я підійшов до столику і взяв тацю з чаєм, - Впевнений, що ти не встигла скуштувати чаю, тому візьму з собою.

 — Добре, Леоне, - вона повернулася до Селести, - А ти відпочинь, а то мій кузен геть тебе заганяв.

 Я і сам помітив, що Селеста була якась занадто втомлена. Синці під очима, руки були в деяких місцях стерті до крові і виднілися мозолі, а одяг вже був брудним і де-не-де порваним. Потрібно буде з'їздити разом з нею у місто і прикупити їй нового одягу. І все ж я пройшов разом із Глорією до свого кабінету. 

 — То що ти хотіла, Глоріє?

 — Я принесла тобі запрошення, - вона простягнула мені конверт, який дістала з кишені, - Завтра вечері мій батько влаштовує бал.

 — І ти особисто приїхала, щоб вручити мені запрошення? - запитав я.

 — У мене немає супроводжуючого. І батько сказав або я з'явлюся з ним, або не піду на бал.

 — І ти хочеш щоб я пішов з тобою?

 — Так, бо якщо я буду там з батьком, то він спробує мене засватати за якогось свого друга, - вона кумедно скривила носик, - А вони всі старі, і я так не хочу. 

 — Гаразд, сестро, - погодився я, - Я зроблю це, але тільки заради тебе.

 — Можливо ти познайомишся там з якоюсь чарівною леді.

 — Мені нові знайомства ні до чого, - відповів я.

 — Ай справді, Селеста мені подобається. Ти б міг придивитися до неї, - я не став з нею сперечатися, адже це було марно. Та й я вже не був такий впевнений щодо своїх почуттів до неї.

 — Я не збираюся вступати в стосунки найближчим часом. Зараз весь мій час присвячений відкриттю шахти.

 — Я вже чула про це. В місті тебе називають безумним, бо ти, Леоне, хочеш зробити те, на що не наважуються інші.

 — Ти багато чуток знаєш, невже моя мила кузина пліткарка? - я не вважав її такою, але цей шанс подражнити її не міг упустити.

 — Звичайно ні, як ти міг про мене таке подумати? Просто до нас часто навідуються подруги Анабель і я сиджу з ними. В маєтку всеодно не так вже й багато веселощів і я шукаю розраду в розмовах з ними.

 — Ти так і не випила нічого. Давай я покличу Селесту нехай щось принесе перекусити.

 — Не треба. Ти і так скинув на її плечі всю хатню роботу, нехай трохи відпочине. І мені вже треба повертатися, щоб батько не підняв тривогу через моє зникнення, - Глорія направилася до виходу з кабінету, але перед самими дверима зупинилася та обернулася до мене, - Ти не зустрічався на днях з Олівером?

 — Ні, не було такої нагоди, - відповів я, - А чому ти питаєш?

 — Він дивно себе поводить і це мене турбує. 

 — Що саме не так? - поцікавився я. 

 — Зникає десь, не каже де буває, приходить пізно, ще й інколи п'яний. Мені це не подобається.