Глава 16

Селеста 

  Леон пішов зранку і ще не повернувся. Весь час я була зайнята прибиранням і господарством, бо схоже Гвен вирішила, що я буду робити всю роботу за нас двох. Леон останніми днями не бував вдома, тому проводити більшу частину дня на кухні мені не приходилося, а сама я їла не багато. Рубен був у полі, косив траву для заготівлі сіна, а коли приходив додому, то разом з Гвен випивав. 

  Мій погляд зупинився на вазі з квітами, яка стояла на столі у вітальні. Квіти ще були свіжими, я їх тільки вчора зірвала, під час вечірньої прогулянки. Прогулянка. В моїй пам'яті надовго залишиться картина, яку я побачила. Побачивши коня Леона в полі без вершника, я подумала що сталося щось погане. Але те що я побачила було зовсім не погано. Леон плавав у морі, і нехай він був не повністю оголений, але це змусило мене відчути сором. І я не тільки не перестала дивитися, а й сховалася, щоб продовжити спостерігати за ним. В один момент, коли він вже вийшов на берег і почав оглядатися, але на моє щастя, я залишилася непоміченою. Мені не доводилося раніше бачити чоловіка без одягу і пусте, що в Леона була відсутня верхня частина одягу. По його шкірі текли краплинки морської води з темного волосся, що майже сягало плечей. Це було заворожуюче, спостерігати за ним. І того вечора мені було соромно зустрітися з ним і поглянути йому в очі, особливо після побаченого. Лише сьогодні зранку я побачила його мигцем, коли Леон виходив з дому.

  Після обіду я прала постіль, як почула тупіт копит. Обернувшись побачила, як сюди наближалася дівчина. Вона була красива. Чорні кучері обрамляли світле лице і я зрозуміла, що вона була однією з заможних людей. Зупинившись не далеко від мене, вона граційно злізла з коня і прив'язала поводдя до стовпа. І тут я зрозуміла, що маю зробити реверанс. Але і з цим в мене нічого не вийшло, тому що я спіткнулася. Від падіння мене врятувало лише те, що ця дівчина притримала мене.

 — О ні, ні, не треба, - сказав вона, - Ти не повина цього робити. Мене звати Глорія, я кузина Леона. 

 — Я... я Селеста.

 — Мені дуже приємно познайомитися з тобою, - її голос був таким ніжним, що мені не вірилося в те, що вона людина. Глорія була схожа на янгола, - Я б хотіла побачитися з Леоном. Чи ти можеш провести мене до нього?

 — Капітана зараз немає вдома, але я впевнена, що він скоро повернеться. 

 — Тоді ми можемо почекати в будинку і я буду дуже рада, якщо ти складеш мені компанію. 

 — Звичайно, мем, - ми разом зайшли в будинок, крім нас вдома нікого не було. Глорія пройшла у вітальню і сіла в одне з крісл, - Можливо Ви хочете чогось випити, мем?

 — Якщо можна, то я не відмовилася б від чаю, - сказала Глорія. Я лише кивнула і вийшла на кухню, щоб приготувати для неї чай, - Тобі потрібна допомога? - запитала вона.

 — Ні, я можу сама, - запевнила її. Я і так почувалася не зовсім комфортно, бо не знала як мені поводитися в такій ситуації. Зробивши чай, я повернулася до Глорії. Вона була спокійною і схоже її не турбувало моє невміння майстерно прислужувати.

 — Дякую, Селесто, - сказала вона і в цей момент до вітальні зайшов Леон. Він з подивом глянув на нас по черзі, але зрозумівши ситуацію підійшов до своєї сестри.

 — Вітаю, сестро. Невже вирішила навідати мене?

 — Так, ми давно не бачитися, але це не єдина причина мого візиту, - вона глянула на мене і сказала, - Ми можемо поговорити в твоєму кабінеті?