Глава 11

Селеста 

  Давно я не могла вдома так добре поїсти. Спершу я занесла вечерю Леону, потім прийшла поїла сама і коли я закінчила вечеряти, то на кухню прийшла Гвен та Рубен. Вони мовчки насипали собі їсти і вийшли з кухні.  Я вирішила просто не звертати на них увагу і робити свою роботу.  Під час прибирання я помітила біля плити, понад стіною широку лаву, все звідти прибравши, я застилила її пледом і лягла спати. Завтра треба раніше встати і приготувати капітану Леону сніданок. 

  Зранку я встала і помітила брудний посуд, швидко його помила і як тільки збиралася почати готувати, то помітила Леона, який спускався сходами. Я не встигла нічого приготувати, зараз він напевно буде мене за це сварити. Саме цього я очікувала і яке було моє здивування, коли він просто пройшов повз кухню, навіть сюди не заглянувши. 

 — Сер, вибачте, я не встигла приготувати вам поїсти, якщо ви бажаєте я зараз можу щось швидко зробити, - почала виправдовуватися я.

 — Не потрібно нічого, Селесто. Я зараз поїду до свого дядька, можливо повернуся десь по обіді. А зараз поїж сама і можеш працювати. 

 — Так,сер.

  Леон пішов. Я швиденько поснідала вчорашнім супом  і приступила до роботи. Спершу наносила води з криниці в невечку дерев'яну балію, потім пішла в дім, щоб зібрати брудні речі для прання, їх виявилося більше ніж я очікувала. Зрештою, я приступила до прання. Поряд зі мною лежав Рон, коли я зупинилася перепочити, то вирішила винести йому трохи поїсти. Я зайшла на кухню і взяла два шматки хліба, які вчора заховала. Ця звичка з'явилася в мене вдома, я ховала їжу, щоб брати чи батько в мене її не відібрали. Коли я годувала Рона, то помітила кров на руках, схоже під час прання я стерла шкіру на руках. А мені ще треба випрати приблизно стільки ж. В мене не було часу себе жаліти, тому я продовжила роботу. Коли я все випрала, сполоснула і повісила, то в мене не було вже сил,  але я вперто продовжила шукати, щоб я ще могла зробити. Я помітила Гвен на городі, та старано полола грядки. Взявши сапу, пішла їй допомагати. Залишок часу до обіду я провела на городі. Після пішла готувати обід, адже скоро мав повернутися Леон.

 — Тобі з чимось допомогти? - почула я голос Гвен.

 — Можеш почистити картоплю, бо мені треба замісити тісто на хліб, - сказала я, - Чому ти раптом вирішила мені допомогти?

 — Можеш думати, що хочеш. Милосердя чи підступний план, мені байдуже, - сказала вона і взялася мені допомагати. Я почала замішувати тісто, але цього разу в мене щось не виходило так добре як вчора, - Додай ще борошна, тоді буде краще, - я зробила так, як вона сказала і справді тісто стало легше замішуватися. Схоже ми з Гвен знаходимо спільну мову. Раптом з вулиці почулися крики Рубена, ми з Гвен глянули одна на одну і вибігли з дому.

 — Схоже до нас непрошені гості поспішають, - сказав Рубен. І в ту мить я зрозуміла, що для мене це буде кінець.