Глава 8

Леон

  Незнаю навіщо я взяв її з собою. Я просто не міг дозволити їй повернутися туди, де її б'ють. Мене вчили поважати всіх жінок, незважаючи на їх становище в суспільстві. 

  Селеста. Це ім'я справді їй личило. Хоча зараз вона була у чоловічому одязі, вона була красивою. Селеста сиділа попереду мене, поки ми їхали до мене додому, її руде злегка хвилясте волосся  мені страшено впало в душу. В цій дівчині не було граційності леді з вищого суспільства, я був впевнений, що вона звикла працювати на рівні з чоловіками і це мені подобається в ній. 

 — Ось ми і приїхали, - я перший зліз з коня і допоміг Селесті злізти з нього. Раптом з дому вийшли Рубен і Гвен, очевидно не добре настроєні. 

 — Що це за дівку ви притягли, капітане? - сказала Гвен.

 — Це Селеста, вона буде тобі допомагати. Зараз знайти для неї чистий одяг і розкажи що їй робити.

 — У нас їжі не вистачить на ще один голодний рот. 

 — Невже? Тоді вам прийдеться скоротити свої порції, тому що вона залишається тут, - мені не подобалось, що Гвен пробувала керувати мною, можливо колись, коли я був малим я послухав би її, але не зараз. Я повернувся до дівчини, ‐ Селесто, хотімо.

  Зайшовши в дім, я обернувся і побачив як дівчина невпевнено йшла за мною. Ми зайшли на кухню. 

  — Послухай, Гвен і Рубен непогані люди. Спершу тобі буде важко, але щоб там не було не дозволяй їм потурати тобою. Ти зрозуміла? 

 — Так, сер. 

 — Добре. Мені потрібно відлучитися ненадовго. Ти можеш освоюватися і приступати до роботи.

  Поки ми їхали додому в мене виникла ідея. Потрібно з'їздити в село у якому жила більшість колишніх робітників нашої шахти. Можливо знайдуться ті хто зможе допомогти. З шістнадцяти років батько почав брати мене працювати на шахті, до того він мені лише її показув, я там познайомився з багатьма хорошими людьми, працював з ними на рівних. Сподіваюся що і зараз будуть охочі працювати.

  Я провів залишок часу в селищі зі старими друзями. П'ятеро чоловіків погодились допомогти мені відремонтувати шахту. Залишилося знайти інвесторів. Гроші потрібні для купівлі насоса, щоб викачати воду з шахти та на знаряддя праці. Додому я їхав по дорозі, яка веде крізь шахту дядька. Мене здивувало скільки людей йшло з відти ‐ дуже мало. Схоже дядько вирішив скоротити кількість робочих місць і багато людей залишилося без роботи і без засобів до існування. 

 — Леоне, - голос дядька лунав звідкись позаду. Я зупинився і в ту мить на своєму чорному коні зі мною порівнявся дядько Август, - що тебе так пізно привело сюди?

 — Їздив в селище дивитися куди ділися наші колишні робітники. Планую знову відкрити батькову шахту. 

 — Я дам тобі пораду: забирайся звідси. Їдь у столицю і шукай своє щастя там.

 — Забиратися геть. Ось як Ви заговорили, невже я Вам заважаю дядьку?

 — Зрозумій я хочу як найкраще для свого сина. Після того як ти з'явився Анабель вже не така закохана в нього.

 — А вона була в нього закохана? - ця розмова виводила мене із себе. Як він сміє наказувати мені що робити.

 — Ти багато чого не знаєш. Поглянь туди, - він вказав на свою шахту, - цей бізнес більше не приносить достатку, землі виснажені, через декілька років від наших шахт взагалі нічого не залишиться. 

 — Та все ж таки я спробую, - раптом він протягнув мені конверт. 

 — Я пропоную тобі поїхати в столицю і влаштувати своє життя там. Це гроші на перший час, а далі ти можеш відкрити свою таверну, стати адвокатом чи кимось ще.

 — Заберіть свої гроші.

 — Не спіши, племіннику. Обдумай мою пропозицію і потім даси відповідь, - і він поїхав, залишивши мене одного. Я відкрив конверт, там лежало 50 фунтів. Вони забезпечили б мені безбідне життя в столиці на пів року точно. Це змушувало задуматися.