Глава 3

Леон

  Ніч повільно накривала своїм покровом. Дім виглядав покинутим і ця картина засмучувала. Коли я був тут востаннє дім був доглянутим, а також землі навколо нього. І шахта приносила прибуток, але не тепер.

  Зайшовши в дім, я був шокований. Всюди був бруд, сіно, по будинку розгулювали тварини, а саме кури, коза, декілька качок і десь в кутку пробіг щур. Місце де я виріс і навчився життя було схоже на хлів. Але мою увагу привернули такі речі як свічки які нещодавно запалювали, одяг, який явно хтось носить, посуд і свіжий кусок хліба, який клювала курка. Я зрозумів що в моєму домі хтось живе і я знаю напевно хто це. Завшовши в господарську спальню, я побачив їх на ліжку. Я буквально вилетів з дому, набрав з криниці відро холодної води й повернувся до спальні і виляв на них відро.

 — Ааа... Хто посмі... ‐ закричала повна фігурою жінка, — Містер Міддлтон?

 — Я. Як ви посміли зробити тут таке? Ви були слугами мого батька, чи він хоч раз був до вас несправедливий? Вимітайтеся геть з кімнати, якщо хочете залишитися тут жити, то до завтра будинок повинен буди чистим, - вони стояли дивлячись на мене, не наважуючись поворухнутись, - Ну, чого ви стоїте!? - в цей момент вони вилетіли зі спальні.

 Пам'ятаю як в дитинстві батько взяв на роботу подружню пару, тітку Гвен, яка стала моєю доглядальницею і дядька Рубена, він мав допомагати по господарству, поки батько працював у шахті, хоча тей постійно десь напивався і по приходу батька йому діставалось. Зараз Гвен і Рубен були старими, які не мали дітей і постійно сварилися. 

 — Отже ж старий, мети я тобі сказала чи я маю все сама робити, все життя ти від чарки відірватися не міг і здоров'я в тебе на це було, а як треба щось зробити людське ти не можеш, - Гвен весь час сварила свого чоловіка. 

 — Як же ти мені набридла, все тобі не так. Ну, то сама роби, - огризнувся Рубен. 

 — Та я тебі зараз покажу, - і вона почала бити його мітлою, оглянувши все це, я вийшов з будинку. Дім був розташовані на чистому полі, де-не-де росло поодиноке дерево. Звідси було видно море, батько викупив цю землю через те, що вона була дешевою. Постійні сильні вітри, шторми, обвали узбережжя - ці чинники не додавали плюсів цьому місцю, але мені тут було добре.

 На світанку я осідлав коня і  вирушив у місто, треба розібратися з грішми. Бо не буде, що їсти зимою. Місто не сильно змінилося, хоча я помітив, що збільшилася кількість безробітних громадян, що просили милостиню. Ці люди могли робити і заробляти, але проблема була в тому, що роботи на всіх не вистачало. Зупинившись біля банку, який належав моєму старому другу, я зістрибнув з коня і зайшов в середину.

 — Отже, чутки виявилися правдою, і капітан Леон Міддлтон повернувся в рідні краї. Мої вітання, друже, - власник банку "О'Форт" піднявся, щоб потиснути мені руку.

 — Та вирішив, що досить мені бути привидом і пора навідатися в світ живих. Як ти?

 — Добре, Леон, добре... Мій банк став користуватися попитом і справи пішли вгору. Про службу питати не буду, бо результат бачу.

 — Справді? І який же?

— Ти з тощого юнака перетворився на справжнього чоловіка. 

 — Такі слова приємно чути, але від жінок. Проте, я прийшов до тебе з іншим питанням, мені потрібно знати про справи батька і як мені з них вийти.

 — Що ж на старості він почав шукати собі нових відчутів. І відвідувати заклади, що не відповідали його моралям.

 — Він почав грати?

 — Так, спочатку це були невеликі суми, але потім все більші і більші, він перестав вкладати гроші у шахту "Плейґанг" і не виплачував заробітню плату робочим. Врешті шахта стала не придатною для роботи і він збанкрутував. 

 — Я розумію всю складність ситуації, але чи може твій банк надати мені кредит?

 — Як твій друг, я б з радістю тобі допоміг, але як банкір я не можу цього зробити. 

 — Чому? Бо я невигідний? - я знав, що він мені відмовить від самого початку, але все ж надіявся, що як друг допоможе мені, - Що ж мені треба йти, був радий тебе бачити.

 Я вийшов з приміщення і відчув як тягар на моїх плечах став важчим. З цим треба щось вирішувати. Повернення додому пройшло як в тумані, я весь час думав де взяти гроші, щоб відновити роботу. Перед домом на городі працювала Гвен.

 — Капітане Леон, а я тут вирішила прибрати город та й почати щось на ньому робити, - вчора їм добряче дісталося і вони сьогодні працювали не покладаючи рук. Старий Рубен ремонтував сарай, а Гвен доглядала за городом. Вони так старалися, бо знали якщо я їх вижену, то на роботу їх ніхто не візьме і вони так і помруть голодні й без власного житла.

 — Ти молодець, тепер нам прийдеться їсти тільки те, що виростили самі, інакше на нас очікує голод.

 Я попрямував до будинку, потрібно перевдягнутися і піти в шахту глянути, що там коїться. Я вирушив пішки до неї, йти було не так далеко. Колись тут вирувало життя – жінки готували їсти, прали, а їх чоловіки працювали в шахті. Дехто мав свій будинок в сусідньому селищі, а кому не було де жити мій батько побудував невеличкий дерев'яний будинок і люди жили там. Зараз від цього майже нічого не залишилось. І все було розваляне, щоправда в моїх планах було відновити тут все. Біля входу я побачив декілька великих камнів, очевидно їх поклали, щоб вітер не відкривав двері. Я взявся відкидати ці камні.

 — Кузене, чому ти це робиш? - я обернувся на голос і побачив Олівера.

 — Нема за що найняти робочих, і хто захоче працювати на закинутій шахті, - я подивився на нього, русяве трохи кучеряве волосся,  високий в звичайній білій сорочці і чорних штанях. Кузен завжди старався бути ближче до простих людей, що дуже не схвалював його батько і часто карав за ігри з дітьми селян, - Хочеш спуститися зі мною у шахту?

 — Ну, якщо ти наполягаєш то давай.

 Я відкрив вхід в шахту і почав спускатися і кузен слідом за мною. Ми опустилися на 10 рівень, вночі я досліджував карти цієї шахти і тут повино бути 34 рівня, але нижче 10 вже була вода і все було затомлено.