Глава 71. І в горі і в радості

Відчинивши дверцята карети, Альбрехт ступив назовні першим і подав руку Раді. Щойно її ніжка торкнулася землі, як сильні руки підхопили дівчину, піднявши в повітря.  

— Альбрехте! Навіщо це? Я ж сама можу йти! — обурилася Рада, але в голосі лунали нотки сміху.  

— Мерлін наказав дбати про тебе. — невимушено відповів юнак, грайливо піднявши брову. — Хіба я можу ослухатися?  

— Іноді ти занадто слухняний. — хмикнула вона, охопивши руками його шию.  

До них підбіг захеканий слуга.  

— Ваша світлість, ми очікували вас лише увечері! Кімната ще не готова!  

— Це не страшно. — спокійно відповів Альбрехт, обмірковуючи ситуацію. — Але ми зголодніли. Нехай подають вечерю!  

— У їдальні? — уточнив слуга.  

— Ні, у моїх покоях! На двох! — кинув Альбрехт, уже піднімаючись головними сходами з Радою на руках.  

— А що за кімнату він згадував? — тихо запитала дівчина, зацікавлено вдивляючись в його обличчя.  

— Твої нові тимчасові покої.  

— Тимчасові? — Рада примружила очі, підозріло усміхаючись.  

— Після весілля ми житимемо разом, — пояснив Альбрехт, спокійно, але з прихованим вогником в очах. — Мерлін ще кілька днів тому наказав облаштувати тобі кімнату на нашому поверсі.  

 Дівчина більше не сперечалася з приводу того, що її несли на руках. Задоволено усміхаючись, вона краще вмостилася, поклавши голову йому на плече.

— Неси мене моя вірна конячка. 

Альбрехт зашарівся, але потім зареготав.

— Тсс. Не тут ж. — хлопець осудливо похитав головою. Його очі сміялися. — Тихіше, бо ще подумають щось не те.

Рада хмикнула, уткнувшись носом йому у волосся.

— Зроблю вигляд, що дуже стурбована. 

Альбрехт стиснув губи, щоб не бовкнути ще щось, бо позаду них йшли слуги з речами. 

Вже у покоях він опустив її на ноги. Слуги занесли дві скрині з речами. 

Рада дочекавшись поки вони вийшли, криво посміхнулась та підійшла до хлопця. Обвивши руками за шию, дівчина невагомо торкнулася губами до його губ. Хлопець обійняв її за талію, відповідаючи на поцілунок.

Через декілька хвилин повернулися слуги, щоб почати накривати на стіл. Рада сіла у крісло недалеко від каміну. Попри веселість вона відчувала втому. З моменту, як вона ледь не вмерла пройшло лише три дні. 

Дівчина із під опущенних вій спостерігала за Альбрехтом. Хлопець спочатку ходив по кімнаті, а потім підійшов та впав на крісло поряд. 

Дивитися її нові покої вони пішли тільки ближче до вечора. Альбрехт фиркнув зрозумівши, що між ними знаходяться тепер покої Мерліна.

— Свиня. — буркнув хлопець. Він зрозумів, що брат зробив це навмисно, щоб мати змогу за ними слідкувати.

Але поки Мерліна не була. Й надалі у нього навряд буде час щоб думати про них. Голова Великого герцога була зайнята укладанням мирної угоди з Роеном. Війна мала закінчитися з дня у день.

* * *

Рада лежала, схиливши голову на його груди, слухаючи розмірений ритм серця, що був для неї найсолодшою мелодією. Вона більше нічого не бажала — лише залишатися в його обіймах, ловити кожен подих і знати, що він живий, здоровий і поруч.  

Альбрехт спав спокійно, з легкою усмішкою на вустах, ніби у снах бачив щось прекрасне. Рада на мить затримала погляд на його обличчі, такому безтурботному й рідному. Важко зітхнувши, вона обережно підвелася, намагаючись не потривожити його сну.  

Дівчина підійшла до вікна, що виходило на балкон, і визирнула у ніч. Світло Селени заливало двір сріблястим сяйвом, відкриваючи знайомі обриси.  

«Звідси видно все. — побачила вона. — Мій старий балкон, ту саму дорогу, якою я виїжджала із замку місяць тому. Цікаво, скільки разів ти стояв у тіні, спостерігаючи за мною?»

Вона повернула голову, кинувши сповнений ніжності погляд на сплячого Альбрехта.  

Засунувши штору, Рада навшпиньки повернулася до ліжка. Вона обережно залізла під ковдру, намагаючись не порушити тишу. Та щойно вона влаштувалася, Альбрехт заворушився.  

Рада затамувала подих, перелякано глянувши на нього, адже не хотіла будити. Але він лише повернувся на бік і, уві сні, обійняв її.  

Вона завмерла на мить, а тоді, усміхнувшись, підсунулася до нього ближче, дозволяючи теплу його рук огорнути її повністю.  

«Я нарешті вдома». — подумала вона, закриваючи очі й віддаючись цьому неймовірному почуттю.

У наступні дні Мерліну справі було не до них, але ризикувати вони не стали. Кожну ніч, після того, як варта робила обхід, Альбрехт користуючись магією прокрадався на її балкон. Проблем з лівітацією у нього вже не було. 

Але одного разу вони ледь не попалися. Мерлін зазирнув дізнатися як стан здоров'я Ради. Альбрехту довелося швидко сховатися під ліжко. Після вони не змогли стримати сміху. Рада відчула себе школяркою за якою слідкує суворий батько. 

Сміятися довелося тихо, бо як виявилося у першу ж ніч на покої неможливо накласти закляття від прослуховування. Це скоріш за все була робота Мерліна. Рада ображено пихтіла, але попросити зняти ці чари не могла. Бо тоді довелося зізнатися, що вона спить не сама. Ідея, що вона любить співати у спальні також була відразу відкинута. Мерлін запропонував би ходити у музичний клас, а чари не зняв, переймаючись її безпекою.

Рада швидко відновлюється, і через два тижні залишився лиш невеликий шрам на грудях. 

Коли була гарна погода вони довго гуляли між квітучих дерев у саду. Здається життя почало налагоджуватись. 

* * *