Глава 70. Прощання

 Ще трохи й у неї не вистачило сил його зцілити. Йому тоді б довелося терпіти години мук перед тим, як рана на шиї загоїлася. На щастя та стріла не була зроблена з Алканару — металу, що може вбити безсмертного.

Арел важко зітхнула, охопивши свої коліна руками. Морл поки не приходив до тями. І це була на краще. Бо вона вже знала, якою буде його реакція. З одного боку він мав право ображатися, з іншого не треба було робити те, що він тоді зробив. Арел дратувало, що вона не могла йому сказати прямо хто вона, і що не можна чіпати її батьків.

Підібгавши губи, дівчина повернула голову убік, якраз побачивши, як здригнулися його вії. Вона ж сама доклала руку, щоб посварити Морла та Раду. Хто ж тоді знав, що вона сама потім у нього закохається. Дівчина злилася, на себе.

Поворушившись, Морл нарешті відкрив очі. Вставши, дівчина підійшла до нього.

— Не вставай, твоя рана ще не до кінця затягнулась. 

Морл декілька разів кліпнув, і на його губах з’явилася безглузда щаслива усмішка. Дівчина й сама усміхнулась, важкий камінь впав із грудей. Але радість була не довгою. Здається зрозумівши що він не помер і хто перед ним, хлопець зіщулив очі. 

 — Тобі не варто зараз розмовляти. — попередила його Арел, побачивши, що він вже відкрив рот.

— Як ти посміла від мене піти?! — просипів Морл, по його вилицях заходили жовна. 

— Так було треба. — неохоче відповіла Арел, відводячи погляд.

— Ти моя дружина! Перш ніж кудись йти ти мала спитати дозволу в мене. — його голос був чимось схожий на зміїне шипіння, і це його дратувало. 

Дівчина зітхнула, вставши на ноги. Морл сів, мацаючи пальцями шию, у горлі наче палав вогонь, сліду від стріли не було.

— Це не на довго…

Вона хотіла це сказати тихо, але він почув. Піднявшись на ноги, він похитнувся, але швидко відновив рівновагу. Арел здригнулася, коли він, немов скеля, нависнув над нею. Дуже розлючена скеля.

— Повтори.

— Я кажу, що це не на довго! — кров вдарила у голову і дівчина викрикнула перш ніж подумала. І відразу поплатилася за це. У пориві гніву Морл дав їй ляпаса, від чого вона ледь не впала.

— Я не дам тобі розлучення! Не дам! Не відпущу! — закричав він, забувши про горло. Закашлявшись, молодий король зрозумів, що не може більше нічого сказати.

— От чого ти ніколи не робиш те, про що тебе просять? Я стільки сил витратила, щоб вилікувати тебе, а ти тут кричиш та все псуєш.

Морл зміряв її вбивчим поглядом. Якби Арел не була богинею, а до того майже мертвою, вона б навіть злякалася. 

— Ти навіть не уявляєш, що я відчував, коли ти зникла! — ледь чутно просипів він. — Егоїстична істота! До кого ти весь час ходиш? Чим він кращий за мене? Як ти могла? – на очах забриніли сльози — Я ж кохаю тебе! Я думав, що тебе викрали. Я тебе скрізь шукав. Чому, Арел?! Чому ти нічого не сказала?

Дівчина знизала плечима, піднявши очі на зірки. Підібгавши губи, Морл більше не намагався говорити, по його щоках струмками текли сльози. 

— Пробач, коханий. — Арел обійняла його за плечі. — Я не можу тобі сказати усього. Але у мене нікого окрім тебе немає. А пішла я…. — Арел спробувала сформулювати так, щоб хоч щось сказати важливе. — Я хворіла. — дівчина зітхнула. У неї нічого не вийшло. — Я знаю, що ти мене шукав. Але я не мала сил, щоб до тебе прийти. Сподіваюся, ти мене колись пробачиш за все.

Хлопець здивовано кліпнув очима. 

— Це ти мене вибач. — прошепотів він, притискаючи її до себе. — Я наговорив тобі стільки... Я не знав, як жити без тебе. Я шукав тебе…

Арел сумно посміхнулась. Він ще не знав, що зовсім скоро йому доведеться навчитися жити без неї. І для того, щоб він більше не наражав себе на небезпеку, сподіваючись її побачити, вона вирішила прийти до нього. Їй не хотілося, щоб Морл бачив її смерть. Тим паче через якийсь час вона до нього повернеться вже здоровою та сильною. 

Раптом їй ніби хтось дав під дих. Схопившись за живіт, дівчина зігнулась. Вона не встигла зціпити зуби, і з прочинених губ зірвався крик болю.

— Рел?! 

Дівчина його зупинила, виставивши долоню. Перевівши подих, вона випрямилася. Під час спалаху болю вона чітко в голові побачила картину. Її матері загрожувала небезпека. Але зовсім скоро їй довелося забути про неї.

— Нам треба у Голден. Ти маєш швидше підписати мирний договір. — дихати було важко. Схопившись за його долоню, дівчина пошкандибала до білої кобилиці, що паслася неподалік. 

— Це терміново?

— Так! Гинуть невинні люди. Битва припинена, але вона може поновитися. Тим паче після того, що сталося тільки що у таборі Мерліна.

— Що там сталося? — Морл розгублено кліпнув.

— Краще треба вибирати найманців. — зціпивши зуби, промовила вона. Біль повторилася. — Не лізь вже до того Мерліна. Якщо хочеш пожити довго та щасливо.

Морл допоміг їй зібратися на Сніжинку, а сам сів позаду. Коли кобила розбігшись відірвалася копитами від землі хлопець перелякано зойкнув, схопившись сильніше за віжки. 

«Матінко… Як же мені страшно…» — їй захотілося скрутитися клубочком та заплакати. Біль ставала дедалі сильнішою. Те, що колись дало їй змогу вижити у зруйнованому світі, тепер хотіло розірвати її тіло зсередини. Але часточка Каноар в ній не знала, що після вона назавжди згине, а Арел переродиться здоровою. Їй хотілося вірити, що так воно і буде.