69.1

Вони заснули коли зірки найбільш яскраво світили на небі.

Першим прокинувся Альбрехт. По звуках які долинали ззовні вже був світанок. Йому не хотілося відкривати очі, щоб чарівний сон не згасав. Але здається це був не сон. Несміливо розплющивши очі, Альбрехт усміхнувся, побачивши Раду, що солодко спала на його плечі. На її губах була легка усмішка.

На хлопця відразу накотила хвиля ніжності. Захотілося торкнутися пальцями до  щоки.

Йому не хотілося її будити, але якщо їх раптом хтось побачить разом будуть проблеми. Хоча Альбрехт сумнівався, що такі великі у них будуть проблеми. Мерлін трохи на них побурчить, а потім потираючи долоні стане обговорювати деталі майбутнього весілля. Весілля…. Хлопець досі не міг повірити, що вони одружаться. Він так би й лежав, якби не нова думка, що їх можуть знов розлучити до весілля. Навряд Мерлін буде радий, що вони проводять ночі разом.

— Радість моя, прокидайся. — Альбрехт провів долонею по її плечу.

Дівчина здригнулась, а потім позіхнувши відкрила очі.

— Що вже ранок?

— На жаль.

— Ти вже давно прокинувся?

— Нещодавно. Милувався тобою коли ти спала.

— Бо я сплю мовчки? — засміялась Рада.

Губи хлопця розтягнулися в усмішці. Притягнувши до себе він швидко поцілував та відсунувся. Тіло занило від бажання знов торкнутися до неї.

Вибору не було. Вони почали одягатися, час від часу прислуховуючись до звуків з вулиці.

— Як я виглядаю? — Альбрехт пальцями спробував пригладити довге волосся, яке стирчало у всі боки.

— Шпигун із тебе був би ніяким. — розсміялась Рада, промовивши заклинання та торкнувшись долонею до його волосся. Пасма по її наказу почали вирівнюватися, наче їх розчесали гребенем. — Тебе видають очі. Аж занадто щасливі.

— Я спробую, щоб це ніхто не побачив, але нічого не обіцяю.

Рада цокнула язиком, оглянувши його з голови до ніг. Наче тепер було все нормально.

Від того, що їм знов треба розлучатися на очі раптом навернулися сльози.

— Ал. — схлипнула вона, чим його дуже здивувала. — Я кохаю тебе.

Хлопець притягнув її до себе, та поцілував у губи.

— Я теж тебе дуже кохаю. Зустрінемося на сніданку.

Коли Альбрехт відкинувши трохи полог вислизнув з намету їй раптом здалося, що світ замерз. Вона стояла обійнявши себе руками та ревіла, сама не розуміючи чого.

* * *

Дівчина сиділа, опустивши очі на обручку, що знаходилося тепер на безіменному пальці. Вони з Альбрехтом ще вранці збиралися повідомити Мерліну про бажання одружитися, але той був настільки зайнятий, що вони снідали без нього.

Далі вони намагалися займатися якимись справами, та менше перетинатися. Дівчині здавалося, що у неї починає кипіти кров, коли вона бачить його на відстані ближче ніж п’ять метрів. Якби це був її час, то ніхто й слова не сказав, якби вони почали цілуватися хоч  посеред вулиці. Тут цього робити було не можна.

Дівчина розуміла, що вчора повелася легковажно, і можуть бути наслідки. Після повернення у Зарганс вона хотіла попросити Альбрехта пошукати потрібний відвар. Бо поки що мати дітей їм не можна. Хоча було б краще якби вони не могли мати дітей. Рада дуже сумнівалася у цьому, але поки що не хотіла стикатися з родовим прокляттям.

Дівчина важко зітхнула, піднявши очі на хмари, що пропливали над нею. Кого вона обдурювала? З появою у її житті Альбрехта вона часто замислювалася про дітей. Уявляла чиї у доньки були очі. А можливо сталося б диво та у них народився син.

Найближче майбутнє було огорнуте туманом, як озеро Рамб, що лежало у підніжжі гір.

Дівчина та хлопець не знали, що робитимуть далі. Бій поки що зупинили. Попри те, що вона бачила власними очима, як Морл впав від стріли, вона не вірила, що він помер. Скоріш за все роенський король втік зализувати рани.  

— Не заважатиму? — підійшов Альбрехт, цмокнувши її в щоку, поки ніхто не бачив.

Рада відсунулася, звільняючи йому місце на пеньку.

— Ти його бачив? Мерліна… — запитала вона, почувши у своєму голосі тремтіння.

— Так! Він зараз у своєму наметі відпочиває. Може зараз скажемо?

— Я боюсь. — нервово захихотіла вона.

— Пішли скажемо про наші плани! Нам потрібно призначити день офіційних заручин! Думаю Мерлін захоче організувати бал. — Альбрехт встав подаючи їй руку. — Можливо нам вдасться втекти звідси, під цим приводом. — його губи розтягнулися в у пустотливій усмішці.

— Ти правий. Я даремно переживаю. — усміхнулася дівчина, піднявшись на ноги.

Тримаючись під руки, вони швидко пішли до намету де мав відпочивати Мерлін.

Чарівник сидів у кріслі та пив чай. Побачивши їх разом він помітно напружився.

— Добрий ранок, батько.

— Добрий. — промовив чарівник невпевнено. — Тобі вже краще?

— Так, то була лише подряпина. Вже навіть не відчуваю! — щоки Ради спалахнули. Може так добре подіяло чарівне зілля, чи ніч кохання, але вона вже давно забула про рану, що наніс меч Морла.