68. Битва зламаних

Сизий туман клубочився по рівній гладі озера. По обидві його боки височіли гори Хребта Дракона.

Спочатку Морл планував скористатися старим телепортом недалеко від острова Вічеринг, але швидко виявив, що зв’язок з ним зник. Він скрипів зубами від думки, що доведеться рухатися морем і це займе багато часу. Ідею переплести через Рамб він відкидав до останнього. І все через погану славу озера.

Ступивши на гальку, Морл роззирнувся. Попереду розташовувалася гарна рівнина. Йому довелося докласти зусиль, щоб ніхто з генералів не помітив наскільки йому байдуже на усе та всіх. Це було егоїстично та не гідно короля.

 Хоча який з нього король? Морл підібгав губи. Не було такого дня, що він радів такій бажаній короні. Заради неї він стратив батьків та накликав гнів народу. Тоді він клявся що буде найкращим королем, що зробить усе задля величі країни. Наївний дурень. Безсмертний наївний дурень. Тепер він навічно приречений на самотність.

Іноді йому здавалося, що у цьому житті немає сенсу. Це бувало у похмурі осінні та зимові вечори, коли у нього не було можливості хоч з кимось поговорити.

Якби ж у його серці не було тоді стільки гніву. Якби людина, яка називала себе другом не зрадила у найважчий момент. Дуже багато було «якби». Морл плив сюди не тільки сподіваючись знайти дружину, а й хотів кинути виклик колишньому другу. Він зробить усе, щоб той відповів на всі його питання. Навіть якщо для цього треба взяти у полон та кинути у найтемнішу в’язницю. Мерлін повинен відповісти за все. Має відповісти за те, що зруйнував йому життя.

Хлопець стиснув та розтиснув кулаки. Гнів клекотів у грудях. Йому було спекотно, навіть попри низьку температуру.

Шпигуни, що ховалися у герцогстві доповіли, що сам Великий герцог буде вести військо. Це була чудова новина. Коли він прийде на нього буде чекати пастка. І тоді шлях на столицю буде відкритий. Він змусить ворогів платити по рахунках. І тоді він зможе повернути відібрані у нього землі.

* * *

Мерлін знав для чого Морл пливе сюди. І знав, що він це не отримає. Мерлін посилив свою охорону та брата. Альбрехт має під час битви знаходитися у добре захищеному наметі цілителів. Той не виказав невдоволення, коли Мерлін запропонував йому це. Вступати у бій Альбрехт не збирався, і це заспокоювало Великого герцога.

Щось змінилося у ньому за ці декілька років. Він виріс у часи коли аристократи та знать вважали за честь приєднатися до армії. Він добре вчив Альбрехта, але бажання не пускати його нікуди з’являлося частіше ніж йому хотілося. Може це сталося через вимушену розлуку з молодшим братом, а можливо ще під час другого переміщення у часі. Він став м'якотілим. Не таким, який був при Артурі.

Якби не він може й Артур тоді довше прожив! Він зрадив свого короля, поставивши свої бажання вище за обов’язок. Дав себе закохати. Вівіан обвела його навколо пальця та ледь не залишила вмирати замкненим у печері.

Після того Мерлін зарікся дивитися на жінок. Він намагався розпочати нове життя, бути гідним безсмертя, яке йому подарувала богиня Часу. Років сто він подорожував по новому світу, навчаючись наук та магії. І не забував допомагати нащадкам тих, хто разом з ним покинули Британію.

Мерлін сумно зітхнув стоячи на краю табору та дивлячись у бік озера Рамб. Це було місце сповнене моторошних легенд та туманів. Але чомусь саме тут був найсильніший зв’язок з давно втраченою батьківщиною. На березі розташувався табір роенського короля.

Мерлін дивився майже не кліпаючи, як майоріли прапорці над їх наметами. Морл… Цей хлопець не мав народжуватися. Це була помилка. Жахлива помилка. І боги це вже усвідомлювали. І він сам докладав зусиль, щоб навчити його усього, що знав. Якби ж він знав ким у майбутньому той стане.

Йому хотілося бути якнайдалі від цього місця. Але покинути армію Мерлін не міг. Якщо пощастить хтось сьогодні вб’є роенського короля, і тоді його проблеми закінчяться. Бо поки той живий,  не буде життя самому чаклуну.

Ні. Морла треба вбити, як цього хотіли боги.

Мерлін стиснув зуби, відганяючи від себе образ дванадцятирічного хлопця, що усміхався та жартував на їх останньому занятті.

Нігті впилися у загрубілу шкіру долоні. Вбити. Морл повинен померти, бо інакше біда прийде до його родини. Можливо смерть Канни також кара за те…. За те що…

Мерлін відчув смак крові у роті. Він випадково прокусив губу. Це й привело його до тями.

Почувши стукіт копит, чарівник озирнувся і його обличчя осяяла радість – у табір приїхала його дочка.

* * *

Отримавши листи Рада не гаючи ні хвилини зібрала свої речі. Від карети вона вирішила відмовитися, бо це займало більше часу. На випадок бою обладунки були у неї в зачарованому амулеті Марлета. Меч вона завжди возила з собою попри здатність чаклувати долонями. Але поки у її планах не було бажання вступати у бій.

Вона летіла, швидше вітру, щоб скоріш побачитися зі своїм Альбрехтом. Бо він скучив за нею та дуже хоче обійняти. Він кохає її!

Побачивши на обрію табір, дівчина засміялася, вдаривши коня ногами по боках. Швидше. Вона хотіла швидше приїхати до нього.

Її помітили та виїхали назустріч два воїни. Впевнившись, що це дочка Великого герцога вони супроводили її у табір.