67.1

Рада неквапливо ходила по будинку. Граф Локстерн поїхав на звану вечерю до своєї леді Марії, і обіцяв бути пізно. Дівчина почувалася некомфортно у цьому будинку. Куди б вона не пішла, її переслідували привиди минулого. У ту кімнату, де пів року тому померла мати, вона не заходила.

Але погано їй  було не тільки від того. Як безглуздо все це виглядало. Як же їй хотілося покинути все та повернутись до нього. А чи прийме він її? Чи запропонує знов одружитися? Вона, здається, готова була стати просто його коханкою, лише бути поруч.

Зітхнувши, молода чарівниця, подивилася на вікно, і сильніше закуталася в шаль. У такі моменти вона часто щось співала. Найчастіше те, що тільки-но виникло в голові.

Вставши, з оббитого шовком стільця, дівчина перетнула вітальню, і так само тихо наспівуючи вийшла з вітальні.

Шепотів мені ніжно "коханая"
 Наче квітка під сонцем цвіла.
 Чи була надія знов марная?
 І як мара без тебе була.
 

Їй раптом стало так погано, що захотілося провалитись крізь землю. Альбрехт був так далеко, що здавалося їх розділяють не сотні кілометрів, а цілий Всесвіт. Попри те, що в будинку було тепло, вона змерзла. Хотілося кричати, плакати, битися головою об стіну. Якщо від цього полегшає. Її голос тремтів.

 В невідомість ступала безстрашно.
 Твої очі мені оберіг.
 Серед лісу страшного та темного.
 Я пройшла не згубивши доріг.

 Ти казав мої очі, як море.
 Лазурит мені до лиця.
 Моя радість, ти моє горе.
 Краще каменів цінних ніжна пісня твоя.

 Мій коханий, розлукою змучена.
 Поміж людей я одна.
 Зі своїм прокляттям заручена.
 Всі чекають чогось,...але у всього ціна...

Її ноги ослабли, і вона сіла в перше крісло, що трапилося.

За вікном все ще бушувала хуртовина. Зима ніяк не хотіла йти на поступки весні. Тепер Рада занепокоїлася за графа Локстерна. За такої погоди він точно додому не повернеться.

Думки про Альбрехта заступили їй все інше. Вона думала про нього годинами, мріяла про те, якби вона прийняла тоді його пропозицію. Навіть уявляла, як би розгорталася та неприємна ситуація, коли він перепив і прийшов до неї з'ясовувати стосунки. Їй тепер здавалося, що даремно вона зупинила його. Хоч би потім вони шкодували про це.

Шепотів мені ніжно "коханая".
 Наче пташка співала душа.
 Чи була надія знов марная?
 Наче мара без тебе була.

Тихо закінчивши останні рядки своєї імпровізації, дівчина встала і, потерши втомлені очі, пішла до себе в спальню.

Але й уночі її не залишили болючі спогади. Їй снилося, як вони танцювали у домі Філіпа. А потім їй наснилося, як Альбрехт приїжджає в особняк Локстерн, викрадає її та везе кудись. Місце зі сну вона не впізнала, але це не було важливо.

Вранці вона прокинулася з червоними покусаними губами та синяками на передпліччях. Рада злякалася, адже пам'ятала, що їй наснилося, і що це зробила вона. Вона намагалася обійняти його, але стискала лиш свої плечі.

Ранок теж видався безрадісним. В обід, коли приїхав граф Локстерн, настрій її трохи піднявся. Він знову розповідав про свою леді Марію і Рада була готова посперечатися, що такого щастя в його очах не було давно.

«Ви заслужили на щастя ...» — промайнуло в її голові.

* * *

Зарганс

Привіт, моя люба Радо. Пройшло вже багато часу із нашої останньої зустрічі. Весь цей час я не знаходив собі місця. Ходив замком… але все мені нагадує про тебе. Сидів у твоїй кімнаті. Там все залишилося так само як і при тобі.

Мені страшно від того, що я не можу впоратися зі своїми почуттями. Що не можу змусити себе переступити їх. Як тоді. Я свідомо відпустив тебе. Я смиренно погодився чекати. Якби твоє прокляття вбило тільки мене, я не противився. Аби побути з тобою хоч трохи. Але, я не маю права мучити тебе, моя рідна. Моя кохана, Радо. Я знаю, що доведеться змиритися, і я намагатимуся…

Мерлін перевів погляд на інший списаний лист. Розправив його, продовжив читати. Це була, мабуть, одна з перших спроб написати листа.

Привіт, Радо. Я дуже скучив за тобою. Ти навіть не уявляєш, як погано без тебе у цих стінах.

Далі багато було закреслено, і на ньому виднілися сліди сліз. Мерлін насупив брови. Йому було важко дивитися, як марніє з дня у день молодший брат. Чекає поки вона напише йому, хоч самі домовилися не писати. Навіщо ці страждання взагалі потрібні? Він знає від Еміля, як часто його слуги бачили Раду в сльозах.

У наступних спробах слова були схожі. Забравши всі списані аркуші, чарівник вийшов із спальні брата. Зачинившись у своїх покоях, він розклав усе на столі, а потім надовго замислився.

Наступна ідея, що спала йому на думку йому не сподобалася. Але це була єдина нагода, щоб вони зустрілися. Тому взявши чистий аркуш, Мерлін почав писати листа доньці.

Здраствуй, Радо. Я хвилююся за тебе. Як ти? Як граф Локстерн?

На жаль, ситуація в країні не дає мені права розслабитися. Я б із задоволенням побачив тебе на балу. Скучив. Скоро у мене бій. Завтра я збираюся до озера Рамб і беру Альбрехта з собою. Я не хочу, щоб ти приймала участь у бою. Сподіваюся лише побачитися з тобою.