63.4

Наступний день розпочався із незапланованої зустрічі з орденом. І ця зустріч відбулася прямо в них під дверима. Рада з Альбрехтом встигли тільки привести себе до ладу після сну, та вийти з кімнати, як одразу виявилися опинилися у кільці

- А чого ви так рано? – здивувався хлопець.

- Так ви ж сьогодні їдете! – хлюпнула носом Лія.

- Так ми ж зустрінемося за місяць. Друзі, ви чого? – хлопець був здивований. Він пообіцяв, що надішле їм запрошення на концерт у Заргансі. Вони ще зустрінуться. Незабаром він зрозумів, що розмовляти в коридорі не вдасться. - Проходьте.

Рада тільки хмикнула, стоячи за його плечем. Нікого не збентежив бардак, що панував у кімнаті. Хлопці та дівчата розсілися де тільки можна. Альбрехт придушив сміх: це все зараз було схоже на таємне засідання ордену.

– Ми прийшли попрощатися. - відповіла за всіх Іулія. – Не всі з нас зможуть прибути до Заргансу на ваш концерт.

- А дехто може взагалі вас ніколи не побачить! – сказала Тіна, дивлячись на Гармонію. - Тому ми вирішили прийти попрощатися раніше.

  - Васю, а де Емма? – здивовано обвела присутніх Рада.

- Разом із батьком, швидше за все. Я її там бачив хвилин двадцять тому. - відповів Вася. Чи їй здалося, чи в його очах бриніли сльози.

- А чому ти не з нею?

Це питання збентежило хлопця, але він спробував це приховати.

- Ну, я не вхожий до імператора. А коли вона з ним, мені там нічого робити. Ось я сказав, що піду з вами попрощаюся. До речі, ви знали, що вчора на свято приходили Філіп із Мерліном? Привітали молодят і невдовзі пішли.

- Нічого не казали, що їх не покликали?

- Начебто ні. Як мені здалося, нашого імператора не дуже хвилює хто з ким одружується, головне, щоб накази виконували.

Рада кивнула своїм думкам, слухаючи Васю.

- Я дуже хотів би побувати в столиці герцогства. Там кажуть гарно… Імператор сказав, що я супроводжуватиму Емму на ваш концерт.

- Гарно. - усміхнувшись, дівчина перевівши погляд на інших.

* * *

На сніданок вони потрапили із запізненням. І там уже Мерлін приголомшив новиною – вони повертаються додому відразу після нього.

- Треба попрощатися з Богданом та Крістіною. – сказав Альбрехт, підвівшись зі стільця.

- Ходімо. - Рада раптом засміялася, згадавши вчорашній вечір. - Несподівано, правда? Ніхто не подумав би, що між ними щось є! Завжди лише сварилися!

- Ну, якщо на когось звертаєш занадто багато уваги, є ймовірність закохається. А вони тривалий час перебували разом і занадто часто сперечалися.

- Це не показник. Якщо хлопець та дівчина сваряться один з одним, це не означає, що вони закохані! – заперечила Рада.

- Ну так, як вони виявляли підвищений інтерес один до одного, і доводили мене до сказу своєю поведінкою, то треба було здогадатися раніше.

Дівчина та хлопець засміялися. Вони навіть не помітили, як пролетіли ці п’ять місяців.

Кімната де на час свого перебування у замку жили Крістіна та Богдан знаходилася у крилі, що віддали на час ордену.

Вони сподівалися поговорити з ними перед поверненням. Але коли прийшли та постукали, двері залишилися зачиненими.

- Ну що ж. Значить не судилося. – зітхнув Альбрехт.

- Стривай. Інайс ревелар. – піднесла палець до замкової щілини Рада.

- Це не гарно вдиратися в чужу кімнату. - помітив хлопець.

- Та ну тебе. Я просто зазирну. Може, їх тут і немає.

Вона прочинила двері, забігавши очима по кімнаті. І її погляд натрапив на сплячих на ліжку Крістіну та Богдана. Вони виглядали такими щасливими, лежачи обнявшись, що Рада відчула нотки ревнощів.

Прикривши двері, дівчина повернулася до Альбрехта.

- Пішли, напишемо їм листа. Вони сплять. Щасливі такі. Цікаво, скільки ми вже звели пар? Нам уже час відкривати шлюбну агенцію. – спробувала пожартувати Рада.

Ось і все, їхні імперські гастролі добігли кінця.