63.3

Музика до їхньої спальні вже не долинала. Мабуть, без них ніхто більше не став святкувати.

Дивлячись кудись у простір, Крістіна згадала ту доленосну ніч, коли вона прийняла його запрошення. Вони спочатку сиділи та розмовляли, а потім… Дівчина облизала пересохлі губи. Їй було страшно, наскільки реальним був той сон. Але в одну мить все там змінилося.

… їхні губи торкнулися. Вона спробувала відштовхнути його, але він міцно притискав її до підлоги своїм тілом. А губи… його губи… вони блукали по її обличчю, шиї, спускаючись трохи нижче до декольте.

Кричати було безглуздо. Але чомусь їй навіть на думку цього не спало. Вона лежала, розгублена, така безпорадна, а він… виявляється, він може бути таким владним і ніжним.

Дівчина спробувала щось сказати, але їй не дали. Минула хвилина, може більше, коли у неї з’явилася можливість відсунутися. Богдан нічого більше не робив, схилившись над нею, він важко дихав.

- Кохаю тебе, дурепа. Більше за життя кохаю.

- Я тебе, здається, теж… - припухлими губами прошепотіла Крістіна, широко розплющивши очі.

Богдан охнув, і на кілька секунд наче земля пішла з-під ніг.

- Повтори…

- Я здається кохаю тебе ... - дивлячись так само приголомшено, прошепотіла вона.

Його ніби огорнуло хвилею. Сівши, важко дихаючи, хлопець підняв очі на стелю. У нього досі в голові не вкладалося те, що він почув.

- Що таке? - дівчина теж піднялася, присівши поруч. - Ти ж цього хотів.

- Хотів, але не чекав відповіді.

- Може, ми це… Ну… Продовжимо? – дівчина торкнулася долонею до його щоки.

На цьому сон можна було закінчувати, вони ще довго цілувалися та обіймалися, і коли вирішили залишити світ сновидінь, виявилося, що вже ранок.

Минуло кілька днів після цього. Вони прокинулися ніби нічого й не було. Ховали погляди, намагалися не наближатися один до одного. Але... кілька годин тому Гармонія їх одружила. Так просто... І тепер вони чоловік та дружина.

Дівчина завмерла дивлячись кудись у порожнечу. Богдан нечутно підійшов до неї, боязко торкнувшись загрубілою долонею плеча. Він також не знав, що робити. Все сталося якось несподівано. Йому здалося, що вони поспішили, і якби не їхня наполегливість Гармонія не погодилася б.

Крістіна сиділа на ліжку. Її також відвідували схожі думки. Вона не хотіла знову пов'язувати себе якимись стосунками. Але все вийшло якось не так. Вона не могла забути, як він прийшов до неї уві сні. Дівчина відчула, що хоче знову поринути у той сон.

Заплющивши очі, вона розкинувши руки, впала на ліжко. Богдан подивився на неї спочатку з подивом, а потім усмішка торкнулася його губ. Скинувши взуття, він схилився над нею.

Дівчина здригнулася, відчувши його поцілунок на своїх губах. Вона все ще лежала із заплющеними очима, боячись, що це сон, і вона може прокинутися. Її серце шалено забилося в грудях, а з губ вирвався тихий стогін.

- Чому?

- Що трапилося, кохана? - на кілька секунд відірвався від неї Богдан, дивуючись тій ніжності, з якою він це сказав.

- Чому ми це так пізно зрозуміли? Чому ти мене раніше не цілував? Адже ти хотів. Хотів цього? – її очі тепер були широко розплющені, і вона важко дихаючи дивилася на чоловіка.

- Так. – зізнався хлопець. – Давно.

Він сильніше притиснув дружину до себе, бажаючи відчути кожен вигин її тіла. Йому шалено подобалося дивитися на її смагляве обличчя, карі очі, що завжди на нього дивилися з докором.

- Ну тоді не відпускай більше. - прошепотіла Крістіна йому на вухо, і обхопивши руками за шию пристрасно поцілувала в губи.

- Не буду… - у перерві зміг сказати він.

* * *