63.2

Відсутня вона була хвилин п'ятнадцять. Від їхньої з Альбрехтом кімнати до Лілового залу шлях був не близький, та й вона не дуже поспішала, пам'ятаючи слова Емми.

Коли вона повернулася до Альбрехта, Крістіна та Богдан сиділи на довгому дивані оббитому оксамитом, щось обговорюючи.

- Все готово! - поставила перед ними на столик чашу Рада. - Ви не хочете переодягнутися?

- Ні! Ми вже… - почервоніла Крістіна.

"Хм, добре підготувалися!" - промайнуло в голові родової чарівниці.

- Тоді зачекайте ще трохи. Нам потрібно налаштуватися! - Рада нахабно брехала, щоб увійти в стан Золотого Духа їй потрібно до тридцяти секунд. І це, якщо виникнуть труднощі. Потрібно ж було дочекатися решти. Почувши за дверима тупіт, вона скомандувала. - Підйом, чого розсілися?

Крістіна з Богданом підскочили з дивану, ніби він щойно спалахнув. Повернувшись обличчям до Альбрехта, вона показала очима на двері, а потім втупилася. Хлопець все зрозумів, стримуючи усмішку.

Доторкнувшись до амулетів Марлета Рада та Альбрехт на мить заплющили очі, представляючи потрібний одяг.  По їх вбранню пройшло миготіння і в якусь мить одяг перетворився. Подібне було на ній під час ритуалу на озері. Довга золота сукня, струменіла до підлоги. На плечах була накидка. А волосся підібране в складну зачіску. У Альбрехта сорочка стала кольору перлів, та й з'явився золотий каптан. Більше нічим амулет його не балував.

Коли вони обернулися Крістіна і Богдан ледь не шарахнувся вбік. Завжди було дивно спостерігати, як очі Гармонії раптом починають світитися золотом.

Рада й Альбрехт перезирнулися й усміхнулися. Вони відчували себе у своїй стихії.

- У кожного є у цьому світі своє призначення! Наше, стежити за рівновагою та бути разом від життя до життя! Ваше…

Двері лілової зали відчинилися і туди ввалилася купа народу. Вони намагалися тихо, але все одно порушили церемонію, оскільки наречені ледь не втекли. Їх зупинив оксамитовий голос Ради. Наказавши стояти та не заважати, вона продовжила.

- Ваше призначення любити, поважати та захищати один одного. Як лицарі… - дівчина обвела поглядом тихих гостей. – А в майбутньому, як чоловік та дружина! Я беру у свідки всіх присутніх, поєднуючи шлюбом Богдана Скрамольда та Крістіну Озерну.

- Принісши клятви, ви ніколи не зможете їх порушити! Не зможете зрадити один одного, не знайдете один одного заміну. – заговорив Альбрехт, стиснувши вологу від переживання долоню Богдана. – Чи клянешся ти Богдан Скрамольд перед лицем Первородного Духа, що будеш вірним чоловіком Крістіні Озерній? Що любитимеш, оберігатимеш і поважатимеш свою дружину, матір твоїх майбутніх дітей?

- Клянусь. – голос перестав слухатись Богдана.

Після цих слів Альбрехт продовжуючи тримати долоню, другою зробив йому надріз. Червона кров заструмувала в чашу. Хлопець цього навіть не відчув, бо його трясло. Альбрехт продовжував говорити слова клятви, і коли той відповідав, робив ще один невеликий надріз на його долоні.

Далі черга підійшла до Крістіни, тепер уже Рада тримала її за руку і вимовляла слова клятви, яка майже не відрізнялася від того, що раніше сказав Богдан.

Її кров теж стікала в ритуальну чашу, але поки що не змішувалася з його кров'ю. Це було дивним. Але за кілька хвилин все стало на свої місця.

Як тільки Рада та Альбрехт прибрали руки порізи на долонях Крістіни та Богдана зникли. Взявши ритуальний кинджал Рада, вколола собі безіменний палець, це зробив і Альбрехт. Варто було краплям їх крові опинитися в чаші, як вміст усередині став однорідним, а наступної миті засвітилося.

- Ваші клятви прийняті Духом. Ви були щирі! Одягніть один одному обручки! – Крістіна та Богдан зазирнули в чашу і побачили там два гладкі кільця: чоловіче та жіноче. Коли ця частина ритуалу добігла кінця, Рада усміхнулася і продовжила. – Нехай ваша любов буде дороговказом у всіх світах! Кохання не підвладне смерті, вона навіть живе в Чертогах Вічності. Я вірю, що навіть після смерті ви захочете бути разом. Тому ще один дар від мене. Якщо буде на те ваша воля ви чоловік і дружина відтепер і назавжди.

З останнім звуком очі Гармонії набули нормального відтінку.

- Чого ви стоїте? Цілуйтесь! – вже прийшовши до тями розсміялася Рада.

А вони наче цього й чекали...

  Після цього були сльози щастя та розчулення, привітання. Велика зала перетворилася на галасливий вулик. Після всього цього Емма приголомшила, що з цієї нагоди відбудеться святкова вечеря, яку вже готують.

Крістіна та Богдан були зворушені таким ставленням до себе. Вони вже не виглядали такими розгубленими, як п'ятнадцять хвилин тому.

А потім була вечеря, музика, танці. Молодята трималися за руки, обмінюючись поцілунками, коли здавалося, ніхто не дивиться. Деякі навмисне відводили погляд, щоб не бентежити, і тихо посміювалися.

Веселощі були до ночі. Першими його покинули Крістіна та Богдан, за ними Гармонія. А там уже й решта. Для перших двох ця ніч мала стати особливою.

* * *