62.1

Вася, Юстас та Дерек вирушили до лісу шукати ялинку. За описом Ради вони розуміли, що їм потрібно, але знайти таку лісову красуню вдалося складніше. Ялинки були або криві, або надто високі та різнобічні. Через годину блукання по засніженому лісу їм усміхнувся успіх. Дотягти її це вже інша історія. Три молодих чарівники пошкодували, що не освоїли на належному рівні заклинання левітації. Вона в них постійно вислизала, і їм доводилося більшу частину нести на собі.

Рада разом з Іулією прикрашала вітальню. У їх Новорічну ніч вона має сяяти вогнями. Це не було схоже на ті гірлянди, що були у Ради у двадцятому столітті, це було крутіше. Стеля була схожа тепер на зоряне небо, з якого йшов ілюзорний сніг, він розтавав, не долітаючи до середини кімнати. Це була магія Іулії.

Побачивши велику під стелю ялинку, Рада ледь не застрибала від радості, як маленька дитина. Наступна година пішла на створення іграшок. Іулія пропонувала одразу ж начарувати іграшки на ялинці, але Рада запропонувала зібрати всіх та за допомогою заклинання «вентеретто» прикрасити.

Магія, чудова таки штука. Тіна намалювала новорічні кулі, а Іулія надала їм об’єму.

- Ви чарівниці! – вигукнув Альбрехт, коли всі прикраси були розвішані.

- Само собою! – засміялася Рада. – Подобається?

- Дуже! Я у житті не бачив подібного. - схопивши Раду в обійми хлопець на радощах закружляв її.

Дівчина розсміялася, зараз вона не була готова бентежитися. Звільнившись із його обіймів, Рада вказала пальцем на місце під ялинкою. Там лежали подарунки!

- Альбрехт, звідки? Їх же щойно не було!

- Це від Філіпа з Мерліном! Як він сказав: невеличка вдячність для рятівників країни.

Цікаво, а яка б тоді була «велика вдячність», якщо ці гори подарунків були «невеликою». Рада нервово розсміялася. Їй звичайно хотілося, щоб усе було, як на справжньому Новому році, але дівчина зовсім не подумала про свій подарунок їм.

- Я згадала, у мене ще справа! – крикнувши це, вона круто розвернулася і вибігла геть із кімнати.

На порозі Рада ледь не збила з ніг Емму. Порозумівшись декількома жестами,  обидві дівчата кудись втекли, прихопивши з собою половину жіночого складу ордену. Чоловіча ж половина здивовано переглядалася.

До їх Нового року залишалося якихось п'ять годин.

* * *