61.3

На наступний день засніжило. Рада сиділа у спальні на підвіконні та дивилася, як йде сніг. Альбрехт сидів біля каміна читаючи «Радар Магів». Останній раз він заглядав у нього вже давно.

- Через три дні ми офіційно повертаємося у Фероманск. – зітхнула Рада, відвернувшись від вікна. – Навіть не віриться.

Вставши з підвіконня, вона підійшла до хлопця. Він відклав книгу убік, даючи їй змогу сісти йому на коліна. Обійнявши однією рукою, хлопець подарував їй ніжну усмішку.

- Ти вже сумуєш?

Рада замислилася.

- Мені буде не вистачати наших лицарів. – вона раптом стрепенулась. – А давай їх запросимо на наш концерт у Зарганс? Мерлін сказав, що закінчується оздоблення театру. Десь через місяць можна вже давати вистави.

- Якщо вони погодяться я буду дуже цьому радий. – хлопець притиснув її сильніше до себе, проникливо дивлячись в очі. – Я помиляюся, чи це не єдине, що тебе хвилює?

Дівчина тихо розсміялася.

- У мене трохи божевільна ідея.

- Чудово! – вигукнув він. – Розказуй.

- Я знаю, що тут на Аладеї не святкується Новий рік та Різдво. Формально він є, але зовсім не те. Я хотіла б зібрати усіх наших, поставити ялинку, накрити стіл… Я хочу справжнє Різдво у колі друзів!

- Ми можемо поговорити про це з Філіпом.

- Зараз?! – очі дівчини спалахнули.

- А чого тягнути? Треба визначитися з місцем, знайти ялинку на прикраси! Ще потрібні подарунки. – побачивши, як заблищали очі Ради, хлопець усміхнувся. – Так, я пам’ятаю усе, що ти мені розповідала за це свято. – Ходімо зараз поговоримо з Філіпом, а потім гайда до ордену.