61.1

Богдан пришвидшив крок, коли побачив Крістіну, що йшла попереду. Вона йому була потрібна. За усіма нарадами та гуляннями не було часу на власні думки та почуття. Декілька днів тому він це зробив для Ради та Альбрехта. Чому ж для себе він не може зробити щось подібне?

- Кріс… ти сьогодні вночі вільна?

Дівчина кинувши швидкий погляд на коридор, покрутила пальцем біля скроні.

- Чого кричиш? Спати буду!

- Чудово! – Богдан уже подолав їхню відстань. – Тоді тримай! - і тицьнув їй у долоню згорнутий удвічі аркуш паперу.

Запитально глянувши на нього, дівчина розгорнула і пробігла поглядом по одному єдиному рядку «до зустрічі уві сні». Брови поповзли вгору.

- Ти мене запрошуєш у спільний сон?

- Так! Тобі лише потрібно спалити цей лист, залити чимось і випити. Як тільки ти заснеш, то опинишся в моєму світі.

- Навіщо?

– Просто... Я бачив, на що ти здатна, тепер хочу показати свою магію! Тобі сподобається.

Крістіна хмикнула, але записку залишила.

- Я подумаю. – несподівано посміхнувшись, вона пішла геть.

* * *

Увечері, тільки-но стемніло, дівчина вирішила все-таки скористатися пропозицією Богдана. Їй було трохи ніяково. Ситуація виходила суперечливою. Вона знала, що він міг витворяти у світі сновидінь. Знала, що як тільки дасть свою згоду опиниться у його владі.

Потерши повіки, Крістіна таки змирилася з дійсністю. І що він зробить? Адже це просто сон! Зілля було вже давно випите, дивно, що після цього були ще сумніви та роздуми.

Сон до неї прийшов не одразу. Дівчина довго крутилася на ліжку, різні думки лізли в голову.

* * *

Все сталося несподівано. Ось вона лежить у своєму ліжку, а ось уже стоїть у невеликій кімнатці з каміном та накритим столом. Запах їжі кликав її підійти ближче. Зробивши крок, дівчина раптом помітила Богдана, він стояв у тіні, підпираючи стіну.

- Все-таки прийшла?

- Як бачиш! – опустивши очі вона побачила, що замість нічної сорочки на ній одна з суконь фрейліни. Богдан виглядав менш ошатно: штани, черевики, сорочка з розстібнутими верхніми ґудзиками.

– Прошу. – хлопець підійшов, подавши їй руку. – Я радий, що ти прийшла.

Дівчина усміхнулася, пройшовши до столу. Вона не могла згадати, коли він з нею був такий галантний. Ну хіба що йому було щось потрібне. А коли він відсунув для неї стілець взагалі залилася фарбою. Точно щось потрібно! Ця думка не давала їй спокою.

Крістіна дивилася йому прямо в очі, минуло кілька хвилин, мабуть. Вони сиділи за витягнутим столом, накритим на дві особи. Дівчина знала, що їжа просто ще одна частина сну, і насититися нею неможливо.

- Ти не хочеш їсти? – нарешті порушив мовчання Богдан.

- А сенс? Адже їжа не справжня! Чи ти мене сюди покликав поїсти?

- А чому б і ні?! – весело посміхнувся хлопець.

– Для мене дивно не мати можливості читати думки. Твій світ, він…

- Дивовижний? Так. Це правда. Світ сновидінь – це чудове місце.

- Я не про це. Тут не працює моя магія. Тут взагалі її немає! Це жахливо!

- Ну пробач, люба! – кинув на неї глузливий погляд Богдан, відрізаючи шматок курячої відбивної. - Такий ось світ! А їжа, до речі, смачна, хоч вона тобі сниться.

- Так все не насправді?

- Це реальність, але ти спиш… і я сплю. Якби я проникнув у твій сон, ти б не могла вільно думати. За наказом Альбрехта я неодноразово проникав у сни імперських солдатів. Я зводив їх з розуму снами, де вони втрачають все заради чого живуть.

- Ти страшна людина.

- Не сперечаюсь. Хоч і ти не янгол. Всі, хто дізнається, що ти телепат, біжать від тебе на милю!

Крістіна голосно засміялася, не відриваючи погляду від нього.

- Саме тому я не маю хлопця! Усі чоловіки слабкі морально.

Богдан подавився відбивною, і спробував відкашлятись.

- Таке могла сказати лише ти.

- То може ти розкажеш, навіщо мене запросив сюди? – знову посерйознішала дівчина.

- Тобі що так погано? Тиша, тепло, їжа на столі.

- Ти ... - закінчила Крістіна. – Я маю знати на яку авантюру пішла!

- А якщо я скажу, що запросив тебе на побачення?