Глава 60. Ключі від імперії

Увесь палац стояв на вухах вже через декілька годин. 

Рада сиділа у їдальні Ордену обхопивши голову руками та не відводячи погляду дивилася на дерев’яну поверхню столу. Стіни палацу давили. 

Вона не могла повірити, що він зник нічого їй не сказавши. Його коня у стайні також не було. 

Вже була глибока ніч, а він все не повертався. Дівчина не могла спати, навіть шматок у горло не ліз. Не спали разом з нею багато лицарів ордену. Рада просила Тіну побачити ведіння про її друга, але у дівчини не виходило. Просила Богдана щось зробити, але він казав, що не відчуває його.

Чому він його не відчуває? Альбрехт просто не спить? Чи його більш немає? Тільки Рада про це думала груди стискалися залізними лещатами. Їй було байдуже, що про неї подумають. Вона не відчувала його. Не могла зателефонувати йому. Сльози вже декілька разів зупинялися та продовжували текти розчервонілими щоками. 

 Філіп їх запевнив, що не наполягав на весіллі, але Рада без того була на нього розлючена.

- Як ви могли?! - заволала вона, коли тільки побачила у їдальні Філіпа. - Ми збиралися повертатися у Фероманськ! - Філіп хотів тоді щось сказати, але вона не дала. - Начхати мені на усі ваші страхи! Це був єдиний його зв’язок із сім’єю! Які б вони не були! Можна було щось вигадати! Забрати титул, але не чіпати його прізвище! Ви тиран! Деспот! Якщо він не повернеться…

Філіп вирішив піти, щоб не викликати ще більший шквал гніву. Його дратувала ситуація, бо він шукав будь-яку можливість залишити Альбрехту спадок батька. Але єдина можливість, це весілля з його дочкою, від якого він відмовився. Філіп не вірив, що Альбрехт міг потрапити у біду. Той вже не раз довів, що може подолати будь-які перешкоди. Але ось яка проблема - кожен раз з ним була його подружка. Філіп відразу коли дізнався, що хлопець зник наказав прочесати місто. Бо якщо той згине, то проти нього повстане не тільки орден, а й власна дочка. 

Емма увесь час сиділа поруч із Радою. Вона як могла заспокоювала чарівницю, але та її майже не слухала. У Ради не було передчуття, що з Альбрехтом щось станеться, як тоді, коли на загін напали. Але їй було дуже страшно. Бо лиш декілька годин тому вона розкрила йому почуття. Попереду у них мало бути щасливе майбутнє. 

— Він повернеться, — м'яко мовила Емма. Її погляд ковзнув по кімнаті, шукаючи слова, які могли б заспокоїти Раду.

— Як можна забрати у нього прізвище батька? — схлипнула Рада, не піднімаючи очей. — Це все через мене… Я приношу йому лише нещастя.

Навпроти них сидів Вася. Він був схвильований не менше за інших. Йому було соромно, що зранку накинувся на Альбрехта з докорами. Яке діло Васі було до весілля принцеси? Невже він досі не збагнув, що йому місце лиш під її дверима, як охоронець. Вася навіть не думав, що відмовившись від весілля з Еммою той втратить усе. І відразу у голову закрадалися зрадницькі думки “А чи могла Емма заради нього….” Звичайно не могла. Вона ж принцеса. Їй не пара син артефактника. 

Рада вчепилася руками за стільницю, щоб не вскочити на ноги та не кинутися у темряву шукати його.

- Ти не приносиш йому нещастя. Він кохає тебе, це всі бачать. Він скоро повернеться. Просто йому треба подумати. 

- І він вибере прізвище. - знов схлипнула Рада.

- Він вибере тебе. Ти для нього маєш більше значення. 

Рада різко підняла голову, подивившись на Емму.  

— А якщо він обере іншу дорогу? — її голос задрижав. — Він завжди хотів дітей, а я… Я не можу йому їх дати. Я не можу стати тією, хто подарує йому спадкоємців. Тоді для чого я йому?

Емма зітхнула, м'яко стиснувши руку Ради.

— Чому ти йому не віриш? Прокляття ж тільки на рідних дітей. Ви можете потім когось усиновити. От, як твоя тітка.

— Я боюся, що він щось собі зробить, — тихо промовила Рада, знов втупившись у стільницю. 

Кірт довгий час слухав розмови жінок мовчки. Йому також важко було сидіти у себе в спальні, чекаючи новин. Відправитися на пошуки він також не міг, бо зовсім не знав місто і куди міг податися Альбрехт. 

Він приховував це, але йому подобалося настільки Рада була прив’язана до його друга. Справжня вовчиця. Щоб між ними не сталося вони б залишилися вірними один одному. Він в цьому був упевнений. Але коли Рада почала казати те, що Кірт і сам боявся, його терпіння згасло.

— Не кажи дурниць, Рада, — суворо промовив він, сідаючи з іншого боку від неї. — Альбрехт не такий. Він сильніший за це.

Рада ледь не засміялась від розпачу.

— Ти цього не розумієш, Кірте, — сказала вона, її голос був глухий і зламний. — Він вже не повернеться! Я не знаю, де він! І це все я винна! 

Кірт зітхнув і поклав руку на плече Ради. Йому хотілося вилити на неї кубок з холодною водою, щоб трохи остудити істерику. Подумки він пообіцяв Альбрехту, що коли повернеться того буде чекати синець під оком. 

— Філіп не наполягатиме на цьому шлюбі. Я знаю Альбрехта з дитинства. Він ніколи не кине тих кого любить.  — сказав він, намагаючись її заспокоїти. 

— А якщо він вирішить, що я не варта всього цього? — прошепотіла вона.

Кірт стомлено похитав головою.

— Ні.  — відповів він. — Я вже тобі сказав!