59.1

Покої Філіпа знаходилися на цьому ж поверсі.

Альбрехт вже був готовий відстоювати своє рішення. Тим паче зараз, коли з Радою нарешті поговорили. Зараз тільки Мерлін та Філіп псували його гарний настрій.

Невже після стількох страждань він не гідний бути щасливим?! 

Хлопцю було важко думати тверезо. У нього в голові кожен раз починалася істерика, коли заходила розмова про одруження, трон та обов'язки. Йому хотілося звичайну сім'ю, дім, дитину… Дітей вже у нього не буде, але була кохана жінка поруч з якою він відчував себе щасливим та важливим. 

Тому, що б не сказав Філіп, його рішення не зміниться. 

Філіп сидів на невеличкому диванчику та з магічним світильником читав книжку. Побачивши Альбрехта він помітно напружився та відклав її убік.

- Сподіваюся ти прийшов повідомити мені хорошу новину?

- Ви ж самі знаєте, що моя думка не змінилася. 

Філіп зітхнув, та поплескав по дивану поряд, запрошуючи сісти.

Ця розмова була неприємною для них обох. Альбрехт нагадав про їх договір та сказав про Стіну. Філіп не повірив, що через це Стіна може впасти, але дуже не наполягав. 

Філіп згадав орден, який тепер має право слова на рівні з радниками. Філіпу це не подобалося від початку, але він пішов на поступки, сподіваючись, що спілкування його дочки та принца переросте у щось більше. Що тепер робити з настільки впливовим орденом він не знав. Сподіватися на Емму? Але вона лиш дівчина. Вона не потягне це. Орден повинен бути на його боці та сильно не сперечатися. Більшість лицарів були простолюдинами та не розуміють, що своїми діями можуть підірвати спокій в імперії.

Альбрехт не став його запевнювати, що Орден йому не загроза. Нехай самі розбираються. У Богдані він впевнений, той зможе стримати деяких гарячих на голову лицарів. 

Потім розмова зайшла про дітей. 

- Я вірю тобі, але не можу бути впевненим, що твої нащадки не посягнуть на трон! – промовив Філіп.

- Я вже погодився зректися титулу принца! Цього недостатньо? Мої діти не зможуть претендувати на трон! - Філіп взагалі може бути спокійним, бо дітей Альбрехт не матиме.

- Альбрехте, це так просто не робиться. Титул не просто слово на папері. Його не можна викреслити залишивши все інше.

- Я вас не розумію.

- Ти прожив двадцять років у незнанні! Нещодавно дізнався про батька… Ти не любиш, коли тебе називають принцем. Мені також це не дуже приємно. Бо твої предки зламали життя моїй сім'ї. Чотирьох моїх братів вбив твій дід. Моя юність пройшла у в'язниці і вже твій батько виніс мені смертний вирок. На моє щастя тоді Гордій вчинив переворот. Для мене ви не кращі за карателів.

В очах хлопця спалахнув гнів при згадці кривавих вершників. Але він не став перебивати Філіпа.

- Але для тебе я зробив виключення. Ти не схожий на Мідних. Можливо через те, що тебе виховали не вони. Ти знав, що твоя бабуся залишила молодшого сина вмирати у снігу? - продовжив Філіп. Альбрехт кивнув. - Тоді у тебе немає ілюзій з приводу своїх покійних родичів. Ми могли б знов об'єднати наші роди. Спробувати забути те, що робили наші предки. Це можливо, якщо ти одружишся з Еммою.

- Я не можу. 

Філіп важко зітхнув.

- Знаєш,... Навіть зараз є дуже багато людей, які хочуть бачити на троні саме тебе. Я не поступлюся, це мій рід об'єднав колись розбиті князівства. Я не хочу, щоб знов проливалася кров.

- Чого ви від мене хочете? - не витримав Альбрехт; Філіп нічого нового поки не сказав йому. 

- Ти повинен відректися від Рубіна та родового прізвища під час магічного ритуалу зречення. 

- Я не можу! Ви збожеволіли?! – вигукнув хлопець, торкнувшись пальцями Рубіна Володаря підвішеному на шиї. – Це все, що мені лишилося від нього!

- Подумай добре! Ти жив багато років, не знаючи про це! Це лише прізвище!

- Це моя сім'я! Мій рід! Чим вона може завадити вам?

- Це дуже впливове прізвище! Вона може все зруйнувати! Я заприсягся знищити всіх Мідних! Але я не можу нашкодити тобі! - Філіпу погано вдавалося приховати злість. - Як так вийшло, що хлопчик, який вісімнадцять років прожив у маленькому містечку раптом виявився спадкоємцем імператора?

- Ви погрожуєте мені? – зігнув брову хлопець.

- Я не смію! Я у боргу у вас із Радою. Я не хочу завдавати вам болю! Ти навіть не уявляєш, що може наробити це прізвище! Уяви, що станеться, якщо у майбутньому твій нащадок заявить права на трон? Рід Мідних має обірватися, або знов розпочнеться громадянська війна. 

- Я подумаю! - Альбрехту не хотілося продовжувати цю розмову.

Махнувши рукою, він вийшов з імператорських покоїв. Обурення било через край. Як так сталося, що для того, щоб одружитися з коханою жінкою треба відректися від свого роду?!