Глава 59. Спадкоємець

Вони вже встигли задрімати в обіймах один одного, як двері несподівано гупнули, вириваючи їх зі сну. Рада широко відкрила очі та сіла на ліжку. У дверях стояв Мерлін. 

Альбрехт теж прокинувся, сівши на ліжку. 

- І що тут відбувається? - гнівно зміряв їх поглядом Мерлін.

Дівчина та хлопець подивилися один на одного. Вони не розуміли, що так розізлило Великого герцога. Невже він вперше побачив їх сплячими разом? Вони досі були вдягнуті. Тоді у чому причина?

- Мерлін, що таке? - Альбрехт не розумів, що так розізлило брата. Він встав з ліжка, але відходити не поспішав.

- Радо? Чому ти досі тут? Філіп виділив тобі кімнату. 

Альбрехт перевів погляд на подругу. 

- Я нікуди не переїжджаю. - те з якою впевненістю вона це сказала викликала у нього захоплення.

- Ти не можеш жити тут. Альбрехт скоро одружиться з принцесою. 

- Ні. Ми поговорили та вирішили, - дівчина кинула швидкий погляд на хлопця. - що ми будемо разом.

- У сенсі? 

- Брате. - розгубленість Мерліна викликала у нього усмішку. - Ти ж сам хотів нас одружити. 

Мерлін подивився на Раду та шумно зітхнув. Він вагався. 

- Альбрехте, вона наслідна принцеса. Не можна просто взяти та відмовитися від пропозиції імператора. Коли я говорив з тобою, Рада, в обід, ти погоджувалася зі мною. 

- Пробачте, тоді я не знала, що… - дівчина кинула повний ніжності погляд на Альбрехта. - Ми владнаємо з Філіпом. Тим паче він нам винний цю країну.

Це була правда. 

- Ви коли планували повідомити, що одружуєтеся?

Одруження? Хлопець та дівчина застигли, розгублено дивлячись один на одного. Вони про це ще не думали. Нещодавно тільки дізналися, що мають почуття один до одного. 

- Зрозумів. Це якийсь черговий трюк, щоб не одружуватися з принцесою. - Мерлін з осудом похитав головою. 

Альбрехт гнівно стрельнув у нього поглядом.

- Спочатку ми хотіли повернутися додому. До речі коли? 

- Я все ще сподіваюся, що ти схаменешся.

Ще один гнівний погляд полетів у Мерліна.

- Довго чекати доведеться. 

Рада цокнула язиком, вийшовши між чоловіками. 

- Не сваріться. З Філіпом ми вирішимо. Потім усе інше. 

- А як же Емма? Ти про неї подумав? - наступний гнівний погляд вже полетів у Альбрехта.

Хлопець закотив очі. Раді захотілося провалитися крізь землю від сюру ситуації. Її наче й не було тут.

- Ми з нею вже говорили. І Вона, на відміну від вас, усе розуміє!

Ця розмова могла зайти куди завгодно. Коли Мерлін та Альбрехт починали сперечатися їх було важко зупинити. Але її дивував Мерлін, бо здавалося, що у неї з ним майже сімейні стосунки. Чого ж він так активно сватає брата за іншу, коли вона з Альбрехтом увесь цей час були нерозлучні. А це означає, що вони вміли ладнати між собою. 

Несподівано це змусило її замислитися. Вона з Альбрехтом дійсно проводила дуже багато часу. Вони майже не були окремо. А якщо на відстані їх почуття зникнуть? Якщо їх щось розділить? 

- Я пам'ятаю, що хотів, щоб ви одружилися. Але зараз все змінилося. Я не бачу перспектив у цьому шлюбі. Ви зможете іноді бачитися, але як друзі. На зібраннях ордену. Я знайду Раді хорошого чоловіка і можливо з часом передам їм трон герцогства.

Рада ледь не похлинулася від перспектив. 

- Кохання швидко минає, і що тоді залишається? 

“Ну, наприклад поверни того самого Альбрехта у Фероманськ, посади на свій дурний трон та нехай одружиться зі мною. Не розумію, чого такий варіант вже не розглядається?!“

- Я вірю, що ваші почуття щирі, але це не аргумент. Вирішується доля цієї країни. Чи у вас є що сказати й на це?

Рада дивувалася, чого мовчить Альбрехт. Вона навіть почала хвилюватися за нього. Хлопець стояв мовчки склавши руки та слухав. У нього на обличчі було все написано.

І тут Рада зрозуміла, що може зробити. Вона була впевнена, що Мерлін про це не знає. Та й мало кому з ордену було це відомо.

- Погляньмо на ситуацію з іншого боку. - Рада усміхнулась, наскільки випучилися очі Мерліна, коли вона раптом заговорила голосом Альбрехта. Хлопець здається також здивувався, але швидко усе згадав, та зрозумів, що вона задумала. - Філіп приїхав до нас просити про допомогу. Ми її надали. Навіть майже ціною життя. А з цього виходить…

Рада задоволено подивилася на друга.

- Що це буде зрада з його боку. - Альбрехт в точності відтворив голос подруги, викликавши у Мерліна ще більше здивування. - І може таке статися, що Стіна, яка зараз стоїть на кордоні, впаде.

З чого він це взяв? Альбрехт не знав, але чомусь був упевнений, що це вони допомогли їй з'явитися. 

- Я шокований. - тільки й зміг сказати Мерлін. - Мій голос ви також можете озвучити? - Альбрехт похитав головою. Чоловік ще деякий час помовчав. - Якщо це правда, те що ви сказали за Стіну, то ніхто не погодиться на таке. Але Альбрехт, ти маєш бути готовим до того, що скаже Філіп. Тобі краще поговорити з ним негайно, він у своїх покоях. У нього поки гарний настрій.

Альбрехт кинув погляд на подругу.

- Ти йди. Я поки поговорю з дочкою.

Хлопець звузив очі, але не став перечити.

Коли за ним закрилися двері, чарівник важко зітхнув. Рада залишилася стояти на місці. 

-  Пробач, якщо образив тебе. Я не хотів.

- А мені здалося геть інше. Невже я настільки погана партія для нього? Мені не потрібен був ні титул маркізи, ні ваш трон.

- Я знаю. Та бачу, що з вас вийде непогана пара. Але щоб поїхати з імперії Альбрехту доведеться відректися від усього.

- Не бачу проблем. Йому трон не потрібен. Він вам це постійно каже. 

- Я не про трон. На жаль…

* * *