58.1

Не втрачаючи жодної секунди він побіг до Ради, а якщо бути точніше – в їхню спільну кімнату. До цього моменту… Коли Альбрехт увійшов, він побачив дівчину, яка збирала свої речі. Вона була, як і вранці у коричневій сукні зі шнурівкою спереду та довгими прямими рукавами. Дівчина підняла голову, почувши кроки й, перекинувши косу на спину, продовжила свою роботу.

–  Куди ти збираєшся? – розгублено застиг хлопець.

- Поки що переїжджаю до іншої кімнати! Мені не належить жити в одній кімнаті з чужим нареченим! – сказала Рада; в її голосі була байдужість, що дуже засмутило Альбрехта.

- Ти теж вважаєш, що мені потрібно одружитися з нею? Чому раптом?

- Бо ти принц, а вона принцеса! Вони мають рацію, ти маєш на ній одружитися і залишитися тут! Це твоя батьківщина, Ал! – промовила дівчина, не відводячи погляду від сукні, що лежала перед нею на ліжку.

- А, ти що поїдеш?

– Моє місце не тут. Я взагалі не знаю де! Не переживай за мене! – усередині все спалахнуло. Дівчина зціпила зуби, щоб не сказати зайве.

Рада до цього була готова знищити всіх претенденток на його серце, але після його слів, тоді уві сні… Вона просто не бачила для себе жодних шансів. Продовжувати було безглуздо.

   Альбрехт довго дивився на неї не відриваючись. Він не розумів чому вона холодна до нього?

- Ти хочеш мене лишити тут? Після того, що ми пережили? – розсердився він.

- Так буде найкраще для всіх!

- Може для тебе чи для них! – махнув він рукою у бік дверей. Кров кипіла. - Але не для мене! Якого біса, Рада?! Чому?

Роздратований ще більше, хлопець пішов, грюкнувши дверима.

- Альбрехт! - охнула Рада, осівши на підлогу, сльози, що вона намагалася стримати, полилися по щоках. – Що я можу зробити? Рано чи пізно це має статися…

Колись він зрозуміє її. Зрозуміє, що вона хотіла йому тільки добра. Адже Емма зможе йому дати те, на що не здатна вона.

Розсердившись на себе, дівчина зірвала з шиї амулет і шпурнула його об двері.

- Ну й одружуйся! МЕНІ ТО, ЩО?! Всі будуть щасливі: Філіп, Мерлін, а головне наш Щит буде не в собі від «щастя»! Дідько! Навіщо ми погодилися сюди поїхати? Чого нам не сиділося у Заргансі?!

Вона мала рацію, Василь, коли дізнався, що планується весілля Емми з Альбрехтом зненавидів його.

На жаль їм не пощастило зустрінеться незабаром у коридорі. Очі завжди доброго та веселого Васі палали злістю. Проходячи повз він навмисне зачепив Альбрехта плечем.

- Зрадник! Ти ж знав!

“Йди до біса, хлопче!” - кинувши у того нищівний погляд, Альбрехт пішов далі.

Він і без того був не в дусі, сваритися більше йому ні з ким не хотілося. Вистачить того, що Рада вирішила його зрадити, хоча до цього клялася, що буде з ним попри все. Йому і так було боляче від того, що між ними нічого не склалося. До цього моменту вони за домовленістю були щитом один для одного. А тепер на нього знов хочуть когось навісити! Невже ніхто не може врешті зрозуміти, що він краще піде у ченці, ніж доторкнеться до іншої?! 

Завернувши за ріг, Альбрехт озирнувся. Йому було шкода Васю. Але що тепер поробиш? Щоб одружитися з принцесою мало бути лицарем. І він сам винен, що все так закінчилося. Навіщо взагалі було давати його почуттям розвиватись? Вони ж ніколи не будуть парою! Так само як і він з Радою…

Стиснувши зуби, Альбрехт поплентався далі. Не такого повороту подій він чекав. Але все закінчилося, як завжди.

* * *