Глава 58. Коханих не відпускають

Пройшло два дні. Деррик повернув колишніх жителів Рамплуру по домівках. Залишилася лише Пауліна з сином та Кірт Вони планували поїхати трохи пізніше.

Альбрехт також чекав дня, коли вони повернуться у Фероманськ. Він вже скучив за краєвидами, своєю кімнатою та музикальним класом. Два дні тому йому навіть наснилося, що він сидить за роялем у музичній кімнаті. Коли у сні з’явилася Рада хлопець зрадів. Вона час від часу навідувала його сни. Але раніше він був у полоні своїх ілюзій настільки, що не міг сказати «ні». Позавчора у нього вистачило на це сил. Ні для чого давати цьому вогню розгоратися.

Раду сьогодні він не бачив. Іноді йому здавалося, що дівчина навмисно уникала його. Хоча він знав, що вона в їдальні ордену з іншими. Хлопець також хотів піти до них, але по дорозі його перехопив Мерлін.

- Альбрехте, нам треба поговорити.

Хлопець здивовано підняв брову. Він вже давно не чув такого тону від брата. Кивнувши, він пішов слідом у покої Мерліна. Кімната у яку поселили Великого герцога Фероманська була велика та світла. Поміж двох вікон стояло ліжко накрите масивним балдахіном. Біля однієї зі стін письмовий стіл з дуба та невелика книжкова шафа. У каміні танцюючи потріскував вогонь.

На столі стояла таця з фруктами та кухоль з вином.

- Хочеш чогось? – спитав чоловік, підходячи до столу.

Альбрехт похитав головою.

- Щось сталося? Ми повертаємося вже сьогодні? – у голосі хлопця промайнуло хвилювання.

- Сядь. – Мерлін вказав на крісло біля столу. – Вже минув рік зі смерті твоєї нареченої. Я не хотів на тебе тиснути…

Альбрехт подумки вилаявся. Він відразу зрозумів куди хилить брат, та знав, яка відповідь того буде чекати.

- Філіп погодився на всі ваші умови з орденом, але в обмін він хоче щоб ти залишився тут та одружився на Еммі.

Альбрехт поперхнувся повітрям. Емма була його доброю знайомою та навіть сестрою. Одружитися??? Боронь боже! Він тільки позавчора ледь не посивів від думки, що досі одружений.

- Я не хочу. Ти обіцяв мені, що не наполягатимеш!

- Тобі вже двадцять, час би визначитися! Емма тобі підходяща партія! Тим паче вона поділяє твої інтереси! Адже тобі це важливо! – насупився Мерлін. - Твій батько цього хотів би!

- Сумніваюсь! Ти навіть не зрозумів, хто він за увесь час, що він був з вами! Як ти можеш бути певен? Хіба він настільки безсердечний, щоб не послухати свого сина? - зсунув брови Альбрехт. – Я хочу сам вирішувати з ким пов’язувати життя!

- Я просто кажу, що це було правильним рішенням – об'єднати два роди! Скажи, чому ти постійно упираєшся? Чим вона тобі не подобається? У вас стільки спільного! У тебе з'явиться шанс правити своїм народом, сісти на трон, зрештою.

- Досить! – гаркнув хлопець. Він сам від себе не чекав такої реакції.  Розвернувшись, він швидко пішов до виходу. – Будь ласка, йдіть до біса! Я не збираюся одружуватися ні зараз, ні потім!

- Ти подумай перед тим, як робити дурниці! - крикнув йому вслід Мерлін, але Альбрехт не став йому відповідати.

Грюкнувши дверима, він вийшов у коридор, сподіваючись побути один. Але задум не вдався. Недалеко він зустрів усміхнену Емму. Вона, на відміну від нього, світилася від щастя. Мабуть, тільки для нього ця новина стала несподіванкою. Палац уже знав. Але побачивши його розлючене обличчя усмішка миттєво зійшла з її вуст.

- Що сталося, Альбрехте?

- Ти знала, що твій батько та мій брат хочуть нас одружити? – Альбрехту довелося подумки порахувати до десяти, перед тим, як відповісти.

- Так. Батько сказав мені.

- І що ти думаєш?

- Це найкраще з того, що могло зі мною трапитися. – усмішка врешті повернулася на її губи, але стала трохи натягнутою. – Ви хороша людина. Та й тоді зникнуть проблеми з Мідними.

- Ти Хочеш За Мене Заміж? – вогонь всередині закипав скільки б він не намагався його загасити.

- Я… - дівчина розгублено кліпнула. – Так. Я ж сказала… А ви не хочете? Я щось роблю не так?

Побачивши, як в очах дівчини забриніли сльози, хлопець осікся.

- Ні, Еммо. Ти чудова дівчина, та найкраща з принцес, що я знаю. Тому я не хочу тобі робити болюче. Я не така хороша людина, як здаюся. І до того ж ти сама знаєш….

- Що ваше серце вже зайняте. – договорила за нього дівчина та сумно зітхнула. – Я чекала на таку відповідь. Але хотілося вірити в інше. Батько все одно скоро видасть мене заміж. Я боюся, що та людина буде… - дівчина запнулась. – Що буде зі мною тільки заради майбутнього трону. Що буде бачити в мені лише жінку, яка має народити спадкоємців.

Емма виглядала такою засмученою, що Альбрехту захотілося обійняти її. Вона була права – саме така доля чекала усіх жінок, без виключень. Такий був час, і на жаль швидко щось змінити неможливо.

Він не знав, як їй допомогти. Можна було сказати Еммі, що у неї закоханий Василь, та сподіватися, що Філіп захоче мати біля себе такого сильного чарівника. Але сила Щита не передається у спадок. Та й той не приховував свого відношення до охоронця дочки. Василь був останній, хто підходив на роль чоловіка наслідної принцеси та майбутнього імператора. Але й він не так давно був звичайним хлопцем.