56.4

Чарівники з ордену Гармонії також брали активну участь у танцях. Єдина, хто довше всього сидів за столом, була Емма. На початку батько не хотів її відпускати до них. Бо неправильно, що принцеса буде веселитися разом зі звичайним людом. На щастя Філіп не наважився назвати, їх біднотою. Але втрутився Мерлін та Емма під наглядом Васі пішла на свято. За вечір вона випила лиш келих. Васі було заборонено пити. Хлопець ображено жалівся на це Богдану, який сидів напроти. Гармонії заздрили половина без виключення. Бо стільки наглості не було ні в кого. Цим двом було байдуже, що одна маркіза, а інший принц. Вони, здається, у якийсь момент вирішили перетанцювати усіх.

Поставивши лікті на стіл Емма поклала підборіддя на долоні. Вона вже давно дивилася на них. Їй самій хотілося ось так.

Руслана на якийсь час поглянула розмова, що він втратив з поля зору свою Таню. Коли вона зникла він не помітив. Час йшов, він вже починав хвилюватися.

 Покрутивши головою, він побачив її за напівпорожнім столиком. Вона допивала келих з вином.

Руслан підійшов до своєї вже нетверезої подруги, впавши на стілець поряд.

- Тань, куди ти зникла? Я відвернувся, а тебе немає. З дівчатами тебе не було.

- Ну ... - дівчина точно вигадувала на місці. - Я гуляла.

– Одна? – його брови стрибнули угору.

– Одна. - Таня сумно опустила темноволосу голівку.

Полегшено зітхнувши, хлопець перевів погляд на вино.

- Тобі, мабуть, достатньо. – Руслан відсунув від неї келих.

- Ну Русь, свято ж! - язик її вже погано слухався.

– З моменту коронації у тебе щодня свято! А це шкідливо для здоров'я, моя люба!

Дівчина підібгала губи, з тугою подивившись на дороге вино. Руслан вловив цей погляд і пообіцяв, що після він відучить її пити все підряд.

- Пішли я проведу до кімнати. – хлопець встав, подаючи їй руку.

- Але я не хочу…

- Моя майбутня наречена буде завтра себе погано почувати. А поки я бачу стомлену замучену істоту, яка до того ж Знову Напилась. - він наголосив на два останніх слова. – Повір, після весілля зроблю усе, щоб ти кинула пити усе підряд.

Таня тільки заблимала віями.

- Чийого... весілля?

- Нашого! - усміхнувся хлопець, бачачи, що вона провалюється вже в сон. – Нашого, мій скарбе.

Піднявши її на руки, Руслан ще раз усміхнувся, коли вона обняла його руками за шию і, здається, задрімала. Подумки він пообіцяв собі, що докладе максимум зусиль, щоб Таня нарешті забула той біль, що змушував її час від часу забуватися у чарці.

______

Вітаю, любі читачі! 

Сподіваюся я вам трохи підняла настрій. Цю главу я планувала написати, ще коли закінчувала "Леді Вольфрам". Альбрехт повинен був зустрітися з друзями та врешті перестати звинувачувати себе. Ще у мене в планах є написати декілька бонусних оповідань про Альбрехта, Кірта, Поліну та Аду. Події будуть розгортатися за декілька років до основних. Гумор гарантовано, а ще прогулянки під зорями, вечорниці та спроби Кірта вкрасти з-під носа у батьків кохану дівчину.

Буду рада, якщо ви залишите будь-який коментар. Це стане для мене стимулом писати далі.