55.3

Повернувшись у спальню Альбрехт не відразу зрозумів, що Ради немає. Вони з Емою засиділися у бібліотеці несподівано знайшовши цікаву книгу. Дівчина була приємним співрозмовником. Вони непогано ладнали й до цього. Вона йому була, як сестра. Хоча пізніше виявилося, що вони справді родичі, але далекі.

Пройшло п’ять хвилин, десять, Ради ще не було. Альбрехт вже почав хвилюватися та зібрався йти її шукати. Дівчина повернулася, коли він був вже майже біля дверей.

- Де ти була? Я хвилювався…

Дівчина підтиснула губи, змірявши його поглядом. Вона ще раз нагадала собі, що ревнувати його до Емми це дурна затія.

- Не спалося, вирішила трохи прогулятися. А де ти був? Я прокинулася, тебе не було.

- Ми з Емою були у бібліотеці. Вона запропонувала випити чаю і ми оговорювали книгу.

- М-м-м. З Емою…

- Ти що ревнуєш? – ледь не пирснув зі сміху хлопець. Все ж таки сховати ображене лице у дівчини не вийшло. – Емма мені, як сестра. Та й до того ж я скоро повернуся у Фероманськ.

- Правда? – Рада зовсім забула, що планувала не показувати свій настрій, але його слова розбили вщент броню.

Альбрехт тихо розсміявся, обійнявши її за талію, та притиснувши до своїх грудей. Дівчина застигла, здається розгубивши усі свої образи.

- Треба спати. – через декілька секунд він відсторонився та несподівано позіхнув. – Завтра у нас засідання ордену ти не забула?

Рада кивнула, зробивши крок назад. Так близько до нього серце хотіло вистрибнути з грудей.

* * *

Наступний день у них було багато роботи. Треба було визначитися з резиденцією Ордену та вирішити декілька справ поменше.

Тільки після обіду Рада розказала Альбрехту, що Богдан погодився пошукати його друзів. Про їх нічну розмову з Кіртом вона вирішила не розповідати.

- Тіна намалювала портрет Пауліни. Кірт дуже детально її описав.

- Вони бачилися? – те, що Кірт з кимось розмовляв дуже здивувало Альбрехта.

- Так. Наче вони знайшли спільну мову. Ми спробуємо сьогодні це зробити. Не варто відтягувати, нам скоро повертатися.

Альбрехт підтиснув губи, переварюючи те, що вона сказала. У глибині душі його дратувало, що Кірт захотів розмовляти з його Орденом, а не з ним – другом. Зітхнувши, хлопець ще раз нагадав собі, що вони тут залишаться ненадовго.

* * *